Йон Колфер
СПИСОК БАЖАНЬ

Меґ і Ригачка йшли на крадіжку. Меґ і Ригачка. Звучить, наче вистава на дві дії протилежного змісту. Але то була не комедія. Не було нічого кумедного в тому, щоб удертися в помешкання пенсіонера.

Раптор пускав слину на черевики Меґ.

– Нащо він нам здався, той двіртер’єр? – засичала вона, витираючи черевика в квітнику.

Ригачка відвернувся від вікна. Поросячі очиська зирили з-під нагелених патлів.

– Ти, Фінн, – прошепотів він. – Раптор – не двіртер’єр. Він чистокрівка, з неслабим родоводом.

Меґ звела до неба очі.

Ригачка знову взявся за відмичку, встромляючи її між рамою і підвіконням.

Уже втисячне Меґ Фінн запитувала себе, що вона тут робить. І як вона зійшла на таке – скрадатися по чужих старечих хатах із таким покидьком, як Ригачка Бренан? Її відображення винувато дивилося з вікна. На мить їй здалося, що вона бачить мамине обличчя. Такі самі величезні блакитні очі, такі самі біляві кіски, навіть такі самі зморшки між бровами. Що подумала б мама про цю вилазку? Меґ мимоволі почервоніла. Ото й було відповіддю на запитання.

Віконна рама тріснула.

– Проїхали, – буркнув Ригачка. – Залазьмо.

Раптор видерся по стіні в темінь кімнати. Він був собакою, який будь-що йшов до мети, а мета його була проста – знайти хазяїв помешкання. І накази, які він виконував, були прості – кусати все. Що закричить, те і є хазяїном. Навряд чи можна було назвати цього пітбуля кмітливим, він просто вгризався в усе, що запопав на своєму шляху.

– Чому б нам було просто не задзвонити в двері? – простогнала Меґ.

– Та годі вже скиглити, Фінн, – гарикнув Ригачка. – Це ж старий глушман Лоурі – глухий, як тетеря. Ти хоч феєрверк тут запускай, він собі даватиме хропака.

Ригачка перевалив свою тушу через підвіконня, оголивши обвисле черево. Меґ здригнулась. Бридота.

Обличчя її напарника проступило з темряви.

– Ти йдеш, Фінн?

Меґ мовчала. Ось воно. Межа між зухвальством і злочином. Вирішуй, чи переступиш.

– Що? Здрейфила?

Меґ розсердилась:

– Нічого я не здрейфила, Ригачко Бренан!

Ригачка глузливо захихотів:

– Доведи.

Він маніпулював нею, і вона це знала. Але Меґ Фінн ніколи не могла втримати характер, її завжди брали на слабó. Вчепившись руками за підвіконня, вона хутко вскочила до кімнати.

– Ось як треба вдиратись, ти, одоробло! – зверхньо відповіла вона.