Наступна стаття була надрукована в ельфійському Інтернеті на сайті www.horsense.gnom. Вважають, що сайтом володіє кентавр Фоулі, технічний кон­сультант Легітимної Ельфійської Поліції, хоча до­стовірних фактів немає. Майже кожна деталь цього аккаунту суперечить офіційним релізам прес-офісу ЛЕП.

У центрі цієї справи перебувають люди. Багато людей не надто розумні, аби попасти ногою в штанину, але саме цим Людям Бруду вистачає розуму, щоб змусити мене нервувати. Якщо вони дізнають­ся про існування підземного ельфійського міста, вони зроблять усе можливе, щоб експлуатувати мешкан­ців. Більшість людей навіть і не знатимуть, що ро­бити з високою ельфійською технологією. Але є такі, яким вистачить розуму зійти за ельфів. Особливо один чоловік. Думаю, ми всі знаємо, про кого мова.

КЛІНІКА Дж. Аргона – не держав­на лікарня. Лікуватися безкоштовно там не можна. Аргон і його команда психо­логів займалися лише тими ельфами, хто міг собі таке дозволити. Серед усіх заможних па­цієнтів клініки Опал була унікальною. Майже рік тому вона заснувала для себе фонд, на випадок, якщо збожеволіє і доведеться проходити лікування. Ро­зумний хід. Якщо Опал цього б не зробила, її родина напевне звернулася б до дешевшого закладу. Не ска­зати, що заклад мав би якесь значення для Кобой, яка провела останній рік під наглядом лікарів, які перевіряли її реакцію. Лікар Аргон сумнівався, що Опал помітила б троля, що бив би себе в груди пря­мо навпроти неї.

Але фонд – не єдине свідоцтво унікальності Опал. Кобой – така пацієнтка, що у всіх на вустах. Після спроби гоблінської тріади Б’ва Келл захопити владу ім’я Опал Кобой згадували по всьому світі. Піксі-мільярдерка вступила в змову з офіцером ЛЕП у відставці Брайаром Каджоном і фінансово підтри­мувала війну в Небесному місті. Кобой зрадила своїх родичів, а тепер її зрадив власний розум.

Останні шість місяців перебування Кобой у кліні­ці журналісти обложили двері її палати, вимагаючи звіту про кожен її рух. ЛЕП цілодобово чергувала біля дверей, і всі в лікарні звикли до постійних пере­вірок і сурових поглядів. Пільг не мав ніхто. Навіть у доктора Аргона час від часу брали зразки ДНК, аби впевнитися, що він саме той, за кого себе видає. Ри­зикувати з Кобой ЛЕП не хотіли. Якщо вона втече з Аргонової клініки, над ними не лише сміятимуться всі ельфи, але й на свободі опиниться дуже небезпеч­ний злочинець.

Але час спливав, щоранку біля дверей було дедалі менше камер. Урешті-решт, скільки можна сидіти, коли не відбувається нічого цікавішого за пускання слини? Поступово кількість чергових ЛЕП знизили з дюжини до шести, і врешті-решт на зміні лишився тільки один охоронець. Куди дінеться Опал Кобой? Так думали впливові особи. За нею стежило з деся­ток камер двадцять чотири години на добу. Під шкі­ру передпліччя їй вживили спеціальний чіп, що будь-якої хвилини допоможе повернутися в сон, ДНК перевіряють чотири рази на день. Навіть якщо хтось допоможе Опал вибратися з палати, що він з нею робитиме? Піксі сама на ногах не втримається, і всі датчики показують, що мозкова активність у неї ледь відхиляється від прямої лінії.

Отже, зрозуміло, що доктор Аргон дуже пишався своєю пацієнткою і частенько згадував її ім’я на зва­них вечірках. Відколи в клініку привезли Опал Ко­бой, у світі стало дуже модним мати родичів у тера­певтичному відділку. Майже кожна родина зі списку заможних віднайшла на горищі якогось божевільно­го дядька. І тепер цей божевільний дядько отримав найкращий догляд у розкішній клініці.

Якби ж то кожен ельф у клініці був таким слухня­ним, як Опал Кобой! Усе, що їй було потрібно, – кіль­ка внутрішньовенних трубок і монітор, а це з верхом оплачувалося її внесками у фонд за перші шість міся­ців. Доктор Аргон гаряче сподівався, що маленька Опал ніколи не отямиться. Бо якщо отямиться, ЛЕП потягнуть її до суду. А щойно Опал переведуть до в’язниці, її рахунки заморозять, у тому числі і фонд у клініці. Ні, чим довше триває сон Опал, тим краще для всіх, особливо для неї. Тому що через тонкий череп і великий розмір мозку піксі дуже вразливі до деяких захворювань, як-от кататонія, амнезія і нарколепсія. Тож цілком можливо, що її кома триватиме кілька десятиліть. А навіть якщо вона і прийде до тями, дуже вірогідно, що її пам’ять лишиться замкне­ною в якомусь ящичку величезного мозку піксі.

Доктор Дж. Аргон щовечора проводив обхід. Він уже не часто власноруч проводив процедури, але вважав, що персонал має відчувати його присут­ність. Якщо інші лікарі знатимуть, що Джербал Ар­гон тримає руку на пульсі, то скоріше за все вони і своїх рук з пульсу не знімуть.

Аргон завжди лишав Опал наостанок. Він заспо­коювався, коли бачив, як маленька піксі спить, під­ключена до системи. Дуже часто в кінці робочого дня він навіть заздрив Опаловому існуванню. Коли піксі не змогла витримати перевантаження, її мозок про­сто вимкнувся, лишилися тільки життєво важливі функції. Вона дихала, час від часу монітори реєстру­вали щось схоже на сон. Але крім цього, як би не хо­тілося чогось віднайти, Опал Кобой більше не було.

Тієї фатальної ночі Джербал Аргон почувався більш напруженим, ніж зазвичай. Його дружина по­дала на розлучення на підставі того, що він і шести зв’язних слів їй не сказав за останні два роки, Рада погрожувала відізвати державний грант, бо він за­робляв непогані гроші на нових пацієнтах, і стегно боліло так, що ніяка магія його не брала. Цілителі сказали, що все у нього в голові. Вони думають, що це смішно.

Аргон кульгав по східному крилу лікарні, переві­ряв плазмові монітори кожного пацієнта, що висіли біля дверей палат. Кривився щоразу, коли ліва нога торкалася підлоги.

Біля палати Опал було два піксі-прибиральники, Мервелл і Дискант Брілл. Витирали пил особливи­ми щіточками. Піксі – чудові робітники. Методич­ні, терплячі, рішучі. Якщо піксі отримав наказ щось зробити, можна бути впевненим, що він це зробить. Плюс вони були дуже милими, з такими дитячими обличчями і непропорційно великими головами. У більшості людей настрій поліпшувався, варто було лише поглянути на піксі. Така собі ходяча те­рапія.