Двоє росіян скорчилися біля багаття, даремно намагаючись урятуватися від арктичного холоду. Перебування біля Кольської затоки після вересня – річ не дуже приємна, особливо якщо ви потрапили до Мурманська. В Мурманську навіть білі ведмеді носили шарфики. Немає холоднішого міста, ну хіба що Норильськ.

Ці люди належали до мафії і звикли проводити вечори в крадених БМВ. Чоловік, що більший, Ми­хайло Вассікін, подивився на фальшивий ролекс під рукавом шуби.

– Може, ця штука змерзла? – постукав він по циферблату. – Що тоді з нею робити?

– Годі скиглити, – відповів його напарник Ка­мар. – Це через тебе ми тут застрягли.

Вассікін помовчав.

– Прошу?

– Завдання було простим: потопити «Зірку Фау­лів». Ти мусив просто підірвати вантажний відсік.

Звісно, корабель був великий. Але якби підкинути бомбу до вантажного відсіку, судно пішло би на дно. Та ні, великий Вассікін вирішив підірвати корму. І навіть не подумав про контрольну ракету. Тепер маємо шукати тих, хто вижив.

– Корабель же потонув, чи не так?

Камар знизав плечима.

– То й що? Тонув же він повільно, пасажири мали купу часу за щось ухопитися. Вассікін – сла­ветний знищувач кораблів! Моя бабуся і то б вистрі­лила краще.

Доки сварка не обернулася бійкою, до них підійшов схожий на ведмедя Любкін, людина мафії в доках.

– Як справи? – спитав Якут.

Вассікін сплюнув у море.

– А ти як гадаєш? Щось знайшов?

– Мертву рибу і зламані ящики, – відповів Якут і протягнув кожному по кухлю, з якого підіймалася пара. – Жодної живої душі. Минуло вже понад вісім годин. Мої найкращі люди прочесали все аж до Зеле­ного Мису.

Камар зробив великий ковток і одразу ж з огидою виплюнув.

– Що це таке? Смола?

Любкін розреготався.

– Гаряча кола. З борту «Зірки Фаулів». Викинуло на берег кілька ящиків. Сьогодні у нас справжня Попереджаю, – Камар вихлюпнув рідину на сніг. Від такої погоди в мене настрій псується. Тож більше жодних поганих жартів. Досить із мене, що доводиться вислухувати Камара.

Більше не слухатимеш, – пробурмотів парт­нер. Іще одна ходка, і ми відкликаємо команду. Ніхто не може протриматися в такій воді вісім годин

і лишитися живим.

Вассікін передав Якуту порожній кухоль.

– Нічого міцнішого немає? Чарка горілки тро­хи б зігріла. Знаю, що в тебе завжди десь прихована фляжка.

Любкін поліз до кишені, але раптом затріщала ра­ція. Три коротких виклики.