Навіщо потрібне нове, виправлене видання «Доторку»?

Це роман про наслідки нещасного випадку на виробництві, під час якого один працівник, сам того не відаючи, забруднює радіоактивним пилом свій район, дім і тіло своєї вагітної дружини.

Персонажі та дії, зображені на цих сторінках, вигадані. Вони породжені уявою, що базується на подіях, які відбувались у США в 1960-х. Проте випробування, що випало на долю персонажів, відображає правду.

Відтоді як «Доторк» уперше опублікували 1968 року, тисячі людей по всьому світі мимоволі, не усвідомлюючи цього, стали жертвами радіаційного зараження внаслідок нещасних випадків, крадіжок списаного медичного та промислового обладнання й неправильного захоронення радіоактивних відходів.

Влада та ділові кола по всьому світі не вживають необхідних заходів для запобігання зараженням, що спричинені радіаційними промисловими викидами й нещасними випадками. Що політично, що економічно зручніше замести радіоактивний пил під килимок, а не відкрито звертатися до громадськості, яка вимагає звітів про наслідки бездіяльності.

Джерела радіації часто незаконно скидають деінде, щоб уникнути витрат на захоронення. Правильна утилізація може коштувати до 20 тисяч доларів. А штраф становить лише 2 тисячі. Проте якщо якесь джерело радіації розтопиться на металургійному заводі, радіоактивний метал може опинитись у ваших руках чи в домі людей, яких ви любите.

25 березня 1997 року біля Гаррісберга, штат Пенсильванія, 33 тисячі полотен для лопат виготовили зі сталі, що містила радіоактивний торій. Прибирання після таких подій, відстеження кожного полотна, кожної ніжки столу, виготовлених з такого металу, може коштувати аж 100 мільйонів доларів.

Такі нещасні випадки часто потрапляють у медіа у вигляді новин, проте страждання окремої людини ніколи не враховують у виробничому обліку чи бухгалтерському балансі. Драматичні вибухи на ядерних електростанціях чи складах зі зброєю стають досить відомими, як у випадку аварій на атомній електростанції «Трі-Майл-Айленд» у штаті Пенсильванії, Чорнобилі в Україні та Токаймурі в Японії. Проте висвітлення випадків впливу промислових аварій, невідповідної утилізації чи крадіжок радіоактивних матеріалів зловмисниками або терористами часто затримується на цілі місяці.

Зверніть увагу на ці новинні повідомлення:

ТРИВОГА НА КОРДОНІ США З МЕКСИКОЮ

У п’ятницю, 27 липня 2002 року, місцева влада Мексики підтвердила, що циліндр, розміром 8 на 6 дюймів, з капсулою іридію-192 один дюйм завдовжки, зник під час перевезення між мексиканськими прикордонними містами Тіхуаною й Текате, за 70 миль на схід від Сан-Дієго. Ним користувалася «Пемекс», державна нафтова компанія, для рентґенівських знімків трубопроводів.

Згідно зі словами керівника державної цивільної оборони Мексики Ґабріеля Ґомеса Руїса, невідомо, чи випало обладнання з вантажівки під час перевезення, чи його викрали.

КАНАДА ШУКАЄ РАДІОАКТИВНІ КОНТЕЙНЕРИ

Станом на 2 липня 2002 року п’ять з одинадцяти контейнерів з небезпечними радіоактивними матеріалами зникли впродовж останнього року в Канаді, а їхні пошуки тривають досі. Як заявила Комісія ядерної безпеки Канади, таке устатковання часто крадуть з будівельних майданчиків та вантажівок. Чиновники зазначають, що свідчень про організовану злочинність чи терористів, які б стояли за цими зникненнями, немає. Проте на останні попередження з боку ООН вони відповідають тим, що радіоактивні матеріали, необхідні для створення «брудних» бомб (цими матеріалами обкладають звичайну вибухівку), можна знайти майже в будь-якій країні світу.

Представник конгресу Ед Маркі (Демократична партія, штат Массачусетс) заявив таке: «Осама бін Ладен і “Аль-Каїда” намагаються дістати радіоактивні матеріали. Ми знаємо, що створення “брудної” бомби — одна із заявлених цілей “Аль-Каїди”… Якщо хоч один [радіоактивний пристрій] потрапить на якесь звалище, він може опинитися в руках терористів».

Історія Барні та Карен Старків розказана в цій новій версії, щоб читачі могли спочувати випробуванню, яке випадає на долю таких же людей, як і вони, і щоб попередити промисловий сектор та владу про те, що попереду ще багато роботи. Згідно з «Вашинґтон пост» за 4 травня 2002 року, підприємства й медичні установи США, починаючи з 1996 року, втратили близько 1500 одиниць обладнання з радіоактивними складниками.

Коли я писав «Доторк», використання амніоцентезу^[2] й ультразвуку для визначення стану плоду було експериментальним. У той час для більшості батьків, як Барні та Карен, було б неможливо дізнатися до пологів, хлопчик народиться чи дівчинка, нормальна дитина чи мутант, жива чи мертва.

Спочатку йому здалося, ніби в спальні хтось рухається, тож він прислухався: дзижчання електричного годинника, рівне дихання дружини поруч, стукіт його серця. Оце й усе. Він запідозрив, що пробудився зі сну через якесь рішення; тепер лише потрібно розпізнати яке.

Карен застогнала й перевернулася на другий бік. У його сні була Карен, прекрасна, як завжди, але інша, з рисами, що належали її сестрі. У цьому полягає відповідь? Чи зможе він злити їх обох в одну так, щоб Карен не здогадалася, що він змінив її? Він заплющив очі, очистив розум і спробував повернути сон. Але той щез.

Барні Старк розплющив очі й лежав, роздивляючись блискучі стрілки годинника. Він кілька разів прокидався протягом цієї тривожної ночі, і щоразу стрілки вирізнялися все менше. За десять друга то були яскраві, здійняті вгору руки; тепер вони безсило обвисли. П’ята сорок.

Барні примружився, роздивляючись маленьке віконечко на годиннику, де мала б бути дата, загадуючись, червоний сьогодні день чи чорний, проте календар циклу не світився. Виробникам варто було взяти це до уваги, особливо в годиннику фертильності. Первісні люди в пошуках надприродного керівництва й втручання богів задля плідних урожаїв і сімей — чим би їм допоміг такий пристрій? Вони б ним, мабуть, дощ викликали. Можливо, йому варто молитися за громовицю. Барні дратувало, що Карен не змогла сприйняти все це в кращому гуморі. Він так ретельно намагався бути безцеремонним, жартував про годинник, коли приніс його додому, не хотів, щоб пристрій дарував їй відчуття, яке останніми днями їй давало все на світі, — сором. І все одно Барні мусив знати, що її відштовхне його практичність, так само як перевірки, календарі й термометри лікаря Ліроя.

Карен воліла б думати, що діти просто стаються, скорше б вважала їх кульмінацією романтичного кохання й пристрасті якоїсь місячної ночі, без роздумів, планування, знання; віддала б перевагу чистій дитячій вірі в лелеку, а не холодному обчисленню (вона б тепер добряче ляснула його за такі слова із самого ранку!) місячних циклів і температури тіла. Карен узагалі не бачила нічого веселого в примітивній Матері-Землі, що її виліпив Барні, зі звислими грудьми й випнутим животом як офіруванням плодючості богам; аж розплакалася, коли він задля розваги виставив скульптуру на газоні під час минулої повні.

Хоча їй хотілося мати дитину так само, як і йому, вона опиралася медичним перевіркам протягом кількох місяців, навіть після того, як він сам пройшов їх перший. Барні був упевнений, що вона б радше продовжила сподіватися, молитися, мріяти, ніколи не відати точно. І хоча перевірки показали, що вони обоє готові до зачаття, Карен було неприємно від потреби розмовляти про це. Вона через силу заміряла температуру тіла, відзначала цикл, планувала дні, але її непостійність вражала, так наче саме її тіло бунтувало проти ідеї якоїсь послідовності, і на початку було стільки тужливих фальшивих тривог, що Барні подумав, ніби дружина робить усе неправильно, і втратив віру в її бухгалтерію плодючості.

Криза настала, коли Карен почала ходити до циганок, щоб ті ворожили про її долю, консультувалася з дешевими гороскопами в пошуках астральних знаків, шукала в снах екстрасенсорні обіцянки; саме тому, коли Барні прочитав про пристрій у газеті, то пішов і вклав 17 доларів 95 центів у годинник фертильності.