Джо Аберкромбі
Найкраще подавати холодною

Присвячується Ґрейс

Одного дня ти читатимеш це

і злегенька стривожишся

Пролог
 Бенна Меркатто рятує життя

Сходило сонце, нагадуючи кольором зіпсовану кров. Вона розтікалася зі сходу, плямуючи темне небо червоним, окроплюючи розчухрані хмари грабованим золотом. А під сонцем схилом гори вилася дорога до фортеці Фонтезармо — скупчення шпилястих веж, вугільно-чорних на тлі зранених небес. Схід сонця був пронизаний червінню, чорнотою і золотом.

Кольорами їхнього ремесла.

— Ти сьогодні особливо гарна, Монзо.

Вона зітхнула. Мовби то випадковість. Ніби не причепурювалася годину перед дзеркалом.

— Що правда, то правда. Казати правду — невеликий хист. Ти лиш доводиш, що не сліпий.

Вона позіхнула, потягнулася в сідлі, якусь мить тримаючи його в очікуванні.

— Але я би послухала далі.

Він голосно прокашлявся і підійняв руку — нікудишній актор, що готується виголосити розлогий монолог.

— Твоє волосся наче… корзно з мерехтливого соболиного хутра.

— Павич пишномовний. А вчора як там було? Опівнічне запинало. Це мені більше до смаку, навіть якось поетично. Поганенька поезія, та хоч якась.

— Лайно. — Він примружився на хмари. — Ну, твої очі… пломеніють, як сліпучі сапфіри, яким годі скласти ціну.

— То в мене ще й камінці на обличчі?

— Губи — як пелюстки троянд?

Монза плюнула в нього, проте він був готовий і відхилився, мокротиння перелетіло через коня і ляпнулося на сухе каміння край дороги.

— Це щоб твої трояндочки ліпше росли, паскудо. Ти можеш і краще.

— З кожним днем стає важче і важче, — пробурмотів він. — Той камінець, що я купив, так нічогенько на тобі глядиться.

Вона підняла праву руку, помилувалася — рубін завбільшки з горішок мигдалю блищав, наче відкрита рана, відбиваючи перші відблиски сонця.

— Бували в моєму житті й гірші подарунки.

— Якраз пасує до твого полум’яного норову.

Вона пирхнула.

— І до моєї кривавої слави.

— Плювати на ту славу! Усього лише дурнувате варнякання, не більше! Ти — мрія! Видіння! Ти схожа… — він клацнув пальцями, — …на саму богиню війни!

— Як-як, на богиню?

— Ага, війни. Подобається?

— Годиться. Половину б твоєї майстерності, коли обціловуватимеш дупу герцога Орсо, то нам, може, ще й грошенят добавлять.