Сюзанна Кларк
ПІРАНЕЗІ

Присвячую Коліну^[1]

ІНШІ ТВОРИ СЮЗАННИ КЛАРК

Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Леді з Ґрейс-Адью та інші історії

Я великий учений, маг, фахівець, який здійснює експеримент. Звичайно ж, мені потрібні живі об’єкти для цього.

К.С.Льюїс. Небіж чаклуна^[2]

Мене називають філософом, ученим або антропологом. Я ні перший, ні другий, ні третій. Я анамнезіолог^[3]. Я вивчаю забуте. Я вгадую те, що цілковито зникло. Я працюю з порожнечами, з замовчаннями, з дивними прогалинами між речами. Насправді я передусім чаклун.

Лоуренс Арн-Сейлз, інтерв’ю для «Таємного саду»^[4], травень 1976 року

Частина 1
Піранезі

Коли у Третій Північній Залі зійшов Місяць, я подався до Дев’ятого Вестибюля

ЗАПИС ВІД ПЕРШОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Коли у Третій Північній Залі зійшов Місяць, я подався до Дев’ятого Вестибюля, щоб на власні очі побачити з’єднання трьох Припливів. Таке трапляється лише раз на вісім років.

Дев’ятий Вестибюль вирізняється тим, що в ньому є троє великих Сходів. Його Стіни обставлені мармуровими Статуями, незліченними сотнями Статуй, що здіймаються далеко вгору Ярус за Ярусом.

Я ліз угору Західною Стіною, доки не дістався Статуї Жінки, що несе Вулик, розташованої за п’ятнадцять метрів над Хідником. Жінка вдвічі чи втричі вища за мій зріст, а Вулик укритий мармуровими Бджолами завбільшки з мій великий палець. Одна Бджола (це завше викликає в мене легку нудоту) повзе по лівому Оку Жінки. Я втиснувся в Нішу Жінки й зачекав, доки не почув ревіння Припливів у Нижніх Залах і не відчув, як Стіни вібрують від сили того, що невдовзі мало статися.

Першим надійшов Приплив із Далеких Східних Зал. Цей Приплив піднявся Крайніми Східними Сходами без люті. Він не мав якогось характерного забарвлення, а завглибшки його Води були щонайбільше по кісточки. Він розійшовся по Хіднику сірим дзеркалом, поверхня якого скидалася на мармур через патьоки молочно-білої Піни.

Далі надійшов Приплив із Західних Зал. Цей Приплив із гуркотом піднявся Крайніми Західними Сходами й гучно ляснув по Східній Стіні так, що всі Статуї задрижали. Його Піна була біла, як старі риб’ячі кістки, а буремні глибини мали олов’яний колір. За кілька секунд його Води дійшли до Пояса Статуям Першого Ярусу.

Останнім надійшов Приплив із Північних Зал. Він промчав угору середніми Сходами й наповнив Вестибюль, вибухнувши блискучою Піною, білою, мов лід. Я змок до нитки й осліп. Коли до мене повернувся зір, Води стікали зі Статуй. Саме тоді я усвідомив, що припустився помилки, обчислюючи об’єм Другого та Третього Припливів. Височезна Хвиля Води дійшла туди, де сидів навпочіпки я. Велетенська водяна Рука потягнулася до мене, щоб зірвати зі Стіни. Я стрімко обхопив руками Ноги Жінки, що несе Вулик, і почав молитися Будинкові про захист. Води вкрили мене, і на якусь мить мене оточила дивна тиша, яку чують ті, кого накриває Море, заглушуючи власні звуки. Я гадав, що загину або ж мене віднесе до Незнаних Зал, подалі від течії й шуму Знайомих Припливів, і не розтискав рук.

А тоді це скінчилося так само раптово, як почалося. З’єднані Припливи полинули далі, до навколишніх Зал. Я почув гуркіт і тріск, із яким Припливи били по Стінах. Рівень Вод у Дев’ятому Вестибюлі стрімко знижувався. Тепер вони ледве вкривали Постаменти Статуй Першого Ярусу.

Я усвідомив, що затиснув щось у руці. Розтиснув долоню і знайшов мармуровий Палець якоїсь Далекої Статуї, принесений туди Припливами.