Стефені Маєр
Господиня
Моїй матері Кенді, яка вчила мене, в будь-якій оповіді найцікавіше — то кохання.
ЗАПИТАННЯТіло — мій дім,мій кінь, мій пес.Що стане зі мною,коли ти помреш?Де мені спати,як полювати,без коника бравогокуди поскакати?На пастку чи скарбу хащах чекати —без вірного псаяк мені знати?Як воно — спатибез крівлі й дверей?Як — коли вітер замість очей?Як на хмариніверхи промчатись?В небесних просторахде заховатись?
Мей Свенсон
Пролог
Утілення
Цілителя звали Брід У Глибоководді.
Він був душею, а отже, від природи — сама доброта: співчутливий, терплячий, чесний, безкорисливий і люблячий. Занепокоєність не була притаманна Бродові У Глибоководді. А роздратування тим паче. Та через те, що Брід У Глибоководді жив у людському тілі, часом роздратування було не уникнути.
Намагаючись не зважати на бурмотіння студентів цілильні, що долинало з віддаленого кутка операційної, він міцно стиснув губи — цей вираз був дивним на обличчі, яке зазвичай усміхалося.
Побачивши невдоволену гримасу, Даррен, його постійний асистент, поплескав цілителя по плечу.
— Їм просто цікаво, Броде, — спокійно мовив він.
— Не бачу нічого цікавого або складного в процедурі втілення. У разі потреби її могла б провести будь-яка пересічна душа. Марнування учбового часу, та й годі… Сьогодні вже нема на що тут дивитися… — Брід і сам здивувався, зачувши різкі нотки у своєму завжди м’якому голосі.
— Вони ще в житті не бачили дорослої людини, — сказав Даррен.
Брід звів брову.
— Нехай подивляться одне на одного або в люстерко.
— Ви знаєте, що саме маю я на увазі. Дику людину. Яка ще не має душі. З бунтарів.
Брід поглянув на тіло непритомної дівчини, що долілиць лежало на операційному столі. Його серце переповнилося жалем на згадку про те, в якому жахливому стані перебувало це бідолашне спаплюжене тіло, коли шукачі доправили його до цілильні. Який біль мучив дівчину…
Звісно, тепер тіло бездоганне — повністю зцілене. Брід сам про це подбав.
— Зовні вона нічим від нас не відрізняється, — сказав Брід Даррену. — В усіх нас людські обличчя. І прокинувшись, вона стане такою ж, як ми.
— Їм просто цікаво — і все.
— Душа, яку ми сьогодні вживлюємо, не заслуговує на те, щоб на її нове тіло отак витріщалися. Мали б повагу! Їй і так нелегко буде під час акліматизації. Несправедливо, що вона має проходити через це.
Під словом «це» Брід мав на увазі не витріщання. І знову в голосі цілителя пролунало роздратування.
Даррен іще раз поплескав його по руці.
— Усе буде гаразд. Шукачам потрібна інформація, і…
При слові «шукачі» Брід кинув на Даррена пекучий погляд. Оторопілий Даррен закліпав очима.
— Вибачте, — одразу перепросив Брід. — Я ненавмисно. Просто дуже хвилююся за цю душу.
Він перевів погляд на кріоконтейнер, що стояв біля столу. Рівне тьмяно-червоне світло індикатора свідчило про те, що кріоконтейнер працює в режимі замороження.
— Цю душу спеціально відбирали на таке завдання, — заспокійливо сказав Даррен. — З-поміж нас вона вирізняється винятковою хоробрістю. Всі її життя свідчать самі за себе. Гадаю, вона б сама на таке зголосилася, якби ми мали змогу в неї запитати.
— А хто б не зголосився, якщо йдеться про суспільне благо? Але не в тому річ. Тут питання не в бажанні, а в тому, чи маємо ми право наражати душу на таке.