Я гарячково підшукував закляття, що покінчило б із ним, не наражаючи Корал на небезпеку.

— Навіть не думай, Мерлю, — промовив Юрт. — Я відчую, як воно... наблизиться. Просто не чіпай мене... ще пів хвилини... і ти проживеш... значно довше. Не знаю, де ти набрався цих... нових трюків... але вони тебе не врятують.

Він хапав повітря, його обличчя вкрив рясний піт. З рота все ще бігла цівка крові.

— Відпусти мою дружину, — мовив Люк, встаючи з підлоги, — інакше не знайдеш місця, де заховатися.

— Я не хочу ворогувати з тобою, сине Бранда, — сказав Юрт.

— Тоді зроби так, як я кажу. Мені доводилося розправлятися з хлопцями, крутішими за тебе.

Раптом Юрт заверещав так, наче полум’я охопило його душу. Він хитнувся назад, прибравши руку з мечем та звільнивши Корал, і засмикався, наче маріонетка з переламаними кінцівками. Корал повернулась обличчям до нього, а спиною до нас із Люком. Вона піднесла собі до лиця праву долоню. Юрт упав на підлогу і скулився в позі ембріона. Його охопили червоні відблиски. Він тремтів, і я навіть розчув, як цокоче зубами.

Мить — і він зник, залишивши по собі райдужний відблиск, а ще кров та слину, але прихопивши Веревіндл із собою. Я послав вслід йому удар на прощання, хоча знав, що у нього вже не влучити. На тому кінці спектра я відчув присутність Джулії і, попри все, був радий, що не вбив її. До часу. Але Юрт! Відтепер Юрт ставав небезпечним, зрозумів я. Бо це вперше він вийшов з двобою зі мною цілим, не залишивши жодного шматочка від себе, а навіть щось із собою забравши. Щось смертельно небезпечне. Він прогресував, і це було поганою ознакою.

Повернувши голову, я встиг помітити, як зблиснуло червоним ушкоджене око Корал, перш ніж вона опустила на нього чорну пов’язку, і збагнув, що сталося зі Судним Каменем, хоча, звісно, не розумів, з якого дива.

— Твоя дружина? — перепитав я.

— Ну, наче так... Так! — відказала вона.

— Таке інколи трапляється, — докинув і Люк. — А ви двоє що, знаєте одне одного?

Бачив одну коронацію — вважай, що бачив їх усі. Звучить цинічно, а може, це і є цинічний погляд на речі, надто, коли на трон сходить твій найкращий приятель, а разом із ним його королева, а твоя мимовільна коханка. Але, дійсно, на кожній коронації є довгий кортеж, звідусіль лунає тягомотна музика, усі присутні паряться в пишних та незручних шатах, куриться фіміам, лунають промови та надсаджуються дзвони. Це пафосні та втомні церемонії, і вимагають вони від учасників повної, хоч і удаваної уваги, так само як весілля, вручення дипломів та таємні ініціації.

Отже, Люк і Корал стали суверенами Кашфи. Їх коронували у тій самій церкві, де ми лише кілька годин тому сходилися у двобої до загину, на жаль, не доконечного, з моїм скаженим братиком Юртом. Як єдиного представника Амбера, хоч і без офіційного статусу, мене поставили на почесне місце, в першому ряду публіки, і я повсякчас і зусібіч ловив на собі цікаві погляди. Тому мені доводилось поводитися і висловлюватися лише дипломатично. Хоч Рендом і бажав, аби я був присутнім на церемонії неофіційно, я знав, що він був би вкрай невдоволений, якби до нього дійшли чутки про мою негідну поведінку.

Отож, коли церемонія була позаду, я не відчував ніг, шия мені затерпла, а мої святкові шати промокли від поту. Отакий він, шоу-бізнес. Втім, я мусив тут бути. Ми з Люком пліч-о-пліч пройшли крізь сито й решето, побували у бувальцях, і зараз, знемагаючи від духоти, я не міг не згадувати наші змагання, і з мечем в руках, і на біговій доріжці, наші блукання, і картинними галереями, і Тінями, як не міг і не думати про те, чи не змінить мого приятеля корона, що відтепер вінчає його голову. Аналогічна подія перетворила мого дядька Рендома з музики, безтурботного відчайдуха, що не надто переймався питаннями моралі, на глибокодумного та відповідального монарха; хоча, звісно, про його колишній спосіб життя я знав лише з уст моїх рідних. Я хотів би вірити, що Люк не розм’якне аж настільки. До того ж Люк удачею аніскільки не скидався на Рендома і був молодший за нього на кілька сторіч. А все ж таки аж страшно, що робить з людиною час... чи, може, це радше залежить від натури та життєвих обставин? Я зрозумів, що через нещодавні події й сам уже геть не той, яким був раніше. Навіть від себе учорашнього я дуже різнюся, якщо поміркувати.

Наприкінці урочистої ходи Корал примудрилася передати мені цидулку, у якій ішлося, що вона має побачитися зі мною. Вказала час та місце, навіть накреслила щось на кшталт мапи. Зустріч мала відбутися в апартаментах у віддаленій частині палацу. Я прийшов і провів там решту ночі. Корал розповіла мені, що шлюб між нею і Люком уклали ще в дитинстві, заочно, і він став частиною дипломатичних домовленостей між Джасрою та правителями Беґми. Дипломатична частина домовленостей не спрацювала, а про все інше просто забули через непотрібність. Головні дійові особи теж про цей факт не згадували, аж доки нещодавні події не витягли цю подію із забуття. Люк і Корал не бачили одне одного довгі роки. Але в офіційних паперах значилося, що принц жонатий. Шлюб цей можна було анулювати, а можна було коронувати дружину принца разом із ним. Якщо Кашфа могла отримати з цього якусь поживу.

А пожива була, манлива та спокуслива: Ереґнор. Беґмійська королева на троні Кашфи могла допомогти вирішити нарешті питання зі спірними землями. Принаймні так вважала Джасра, за словами Корал. І Люк пристав на такий аргумент. А надто в ситуації, коли Амбер не хотів давати Беґмі жодних гарантій, а угода про приєднання до Золотого Кола померла, не народившись.

Я тримав її в обіймах. Почувалася вона ще не дуже добре, навіть попри те, що після операції відновлювалась із дивовижною швидкістю. Її праве око прикривала чорна пов’язка, і вона миттєво реагувала на будь-яку мою спробу наблизити руку до цього місця. Їй навіть не подобалося, коли я затримував погляд на цій пов’язці. Чим керувався Дворкін, коли вирішив замінити її ушкоджене око Судним Каменем, мені було невтямки. Хіба що він чомусь вважав її здатною протистояти Лабіринту та Лоґрусу в їхніх спробах повернути собі Камінь. Я жодним чином не був експертом з таких питань. Нарешті на власні очі побачивши крихітного мага, я переконався, що він не божевільний; але цього було не досить, аби зрозуміти загадкові таланти, притаманні цьому старому мудрецю.

— І що ти відчуваєш? — запитав я її.

— Відчуття дуже дивне, — відповіла вона. — Не біль, це точно. Радше схоже на контакт через Козир. Тільки це відчуття постійно зі мною, хоч я нікуди не переміщаюсь і ні з ким не розмовляю. Це так, наче я стою в якійсь брамі. Сили протікають поряд, проходять крізь мене.

Мить, і я опинився в центрі сріблястого персня, увінчаного колесом з безліччю спиць з червонуватого металу. Зсередини це виглядало гігантським павутинням. Одне з пасом запульсувало яскраво, привернувши мою увагу. Так, це була лінія, що вела до дуже потужного джерела сили в одній із віддалених Тіней, і нею можна було скористатися для зондування. Я обережно подовжив її до прихованого під пов’язкою самоцвіту.

Негайного опору не відчув. Насправді, видовживши лінію сили, я не відчув нічого. Однак крізь стіну вогню розрізнив образ. Просуваючись крізь вогняну завісу, я відчув, як мій щуп рухався повільніше, ще повільніше і, врешті-решт, зупинився. І я завис, здавалося, на краю безодні. Я не міг змусити лінію сили рухатися далі, а викликати Лабіринт, який був, наскільки я зрозумів, частиною образу, боявся, адже працював наразі з іншими силами. Все ж таки я спробував пробитися вперед і відчув жахливий холод, який знищував ті сили, на які я спирався.

Втім, слабшали сили, якими я наразі маніпулював, а не я сам.

Натиснувши ще, я розрізнив слабке світло, наче від віддаленої туманності. Вона висіла на тлі кольору доброго червоного портвейну. Я наблизився ще трохи, і туманна пляма перетворилася на тривимірний конструкт, напівзнайомий... це мав бути той початковий відрізок шляху, який, за описом мого батька, треба пройти, аби налаштуватися на Судний Камінь. Добре, усередині Каменя я вже побував. Може, мені слід спробувати пройти ще цю ініціацію?

— Ані кроку вперед, — пролунав голос, мені незнайомий, хоч я і бачив, що це Корал видає ці звуки. Схоже, вона впала в транс. — Ініціація вищого ступеня для тебе закрита.

Я потягнув свій щуп до себе, бо не хотів дізнатися, що може статися в разі непослуху. Мій Лоґруський зір, який я постійно зберігав з часу останніх подій у Амбері, дозволив мені роздивитися, що Корал наразі була повністю охоплена вищою версією Лабіринту, який струмив і крізь неї теж.