Бенедикт скочив на ноги. Виструнчився. Захитав головою.
— Здається мені, що ти надто змерз, Корвіне. Ходімо додому.
— Не перевіривши моєї здогадки? Годі тобі. Це не спортивно. Сядь і дай мені хвилинку. Перевіримо його Козир.
— Він би вже якось на нас вийшов.
— Я так не думаю. А зрештою... Давай! Глузуй з мене. Що ми втрачаємо?
— Добре. Чому б і ні?
Бенедикт сів біля мене. Я тримав Козир так, щоб ми обидва могли розглядати його. Ми витріщилися на карту. Я розслабив свідомість, і спробував налагодити контакт. Він з'явився майже миттєво.
Він дивився на нас і посміхався.
— Доброго вечора. Гарна робота, — сказав Ґанелон. — Я радий, що ви повернули мою дрібничку. Скоро вона мені знадобиться.
Книга п'ята
Двори Хаосу
Карлу Йоку, Найпершому читачеві[97] —
Від Лусетанії до Юклід-парку, від Сакробатус Флетс до Лебедя Х-1 — най ти житимеш іще десять тисяч років. Най не буде в твоєму лігві жодних клопотів.Най усі дрібні божки зламають свою спільну ногу
1
Амбер: височіє і сяє на вершині Колвіра у розпалі дня. Чорна дорога: низька та зловісна, простягається з Хаосу через Ґарнат на південь. Я: лаючись та вряди-годи почитуючи щось, міряю кроками бібліотеку замку Амбера. Двері до бібліотеки: зачинені й замкнені.
Скажений принц Амбера всівся за бюро і вкотре прикипів поглядом до розгорнутого тому. У двері постукали.
— Геть! — гаркнув я.
— Корвіне, це я, Рендом. Може, відчинеш, га? Я навіть ленч приніс.
— Хвилинку.
Я знову звівся на ноги, обійшов бюро та перетнув кімнату. Рендом кивнув, коли я відчинив двері. Він приніс тацю, яку поставив на маленький столик біля мого бюро.
— Їжі не забагато? — поцікавився я.
— Не тільки ти зголоднів.
— Ну, то придумай щось.
І він придумав. Порізав м'ясо й простягнув мені один шматок на великій скибці хліба. Налив вина. Ми всілися й заходилися їсти.
— Знаю, ти досі казишся... — мовив Рендом через деякий час.
— А ти — ні?
— Що ж, можливо, я звик до цього трохи більше, ніж ти. Не знаю. Все ж... Так. Це було доволі несподівано, правда?
— Несподівано? — я добряче ковтнув вина. — Це як у старі часи. Навіть гірше. Він же почав мені подобатися, коли вдавав Ґанелона. А тепер, щойно повернувши собі владу, батько став таким самим категоричним, як і колись. Віддав нам ряд наказів, які навіть не вважав за потрібне пояснити, і знову зник.
— Він сказав, що скоро вийде на зв'язок.
— Припускаю, минулого разу він мав такі самі наміри.