— Так, — повторив я.

— А ось та заплямована місцина тягнеться на схід — туди, звідки прийшла Чорна дорога.

Я неквапно кивнув — розуміння ситуації поступово міцніло, перетворюючись на впевненість.

— Що ж тоді це означає? — запитав Рендом. — Здається, все узгоджується з реальним станом речей, але разом з тим значення досі вкрито таємницею. Навіщо нас привели сюди й показали це?

— Ні, воно не узгоджується з реальним станом речей, — сказав я. — Воно і є реальним станом речей.

Ґанелон повернувся до нас.

— У тіні Земля, яку ми навідували, де ти провів стільки років, я чув вірш про дві стежини, що розійшлися за гаєм, — мовив він. — Той вірш закінчувався так: «Обрав я менш протоптану з доріг, зробивши вибір свій навік»^[83]. Почувши його, я згадав, як ти колись сказав мені: «Всі дороги ведуть в Амбер», і я тоді замислився. Ця думка не полишає мене й досі: для вас, людей однієї крові, нема сенсу робити цей вибір, бо вас чекає однакове закінчення шляху.

— Розумієш? — запитав я. — Ти розумієш?

— Вважаю, що так.

Він кивнув, а тоді вказав рукою:

— Там лежить справжній Амбер.

— Так, — погодивсь я. — Справжній.

Яскравий спалах осяяння, домірний цьому дивному сонцю...

Ось яким він був... Я бачив при світлі дня те, що раніше відкривалося мені лише в оздобі ясного блиску посеред пітьми: Лабіринт, великий Лабіринт Амбера, викарбуваний на овальному скелястому виступі під/над дивовижним небомор'ям.

...І я знав, завдяки внутрішньому образу, який пов'язував усіх нас, що цього разу він був справжнім. А це означало, що Лабіринт Амбера був його першою тінню. Це означало...

Це означало, що сам Амбер ніколи не виходив за межі королівства Амбера, Ребми і Tip-на Ноґта. А отже, місцина, в яку ми прибули, за законом першості і конфігурації, була справжнім Амбером.

Я повернувся до усміхненого Ґанелона. Його борода і скуйовджене волосся вогнисто палали в безжальному світлі.

— Звідки ти дізнався? — запитав у нього я.

— Корвіне, ти ж знаєш: у мене хист до розгадування таємниць, — відказав побратим. — Я пригадав усе, що ти розповідав мені про функціонування природи Амбера: як його Тіні та всі ваші війни відбиваються у світах. Я часто запитував себе, міркуючи про Чорну дорогу: чи може щось відкидати тінь у сам Амбер. І мені спало на думку, що така річ мала би бути неймовірно основоположною, потужною і таємною. — Він вказав на краєвид, що розгорнувся перед нами. — Як ось ця.

— Продовжуй, — мовив я.

Вираз Ґанелонового обличчя змінився, і він знизав плечима.

— Отже, має бути шар реальності, глибший за твій Амбер, — пояснив він. — Саме там і було скоєно зло. Ваш звір-покровитель привів нас у місце, яке видається саме таким, а ця пляма на Лабіринті скидається на чиюсь брудну роботу. Ти згоден зі мною?

Я кивнув.

— Мене радше не так сам висновок вразив, як твоя здогадливість, — відказав я.

— Ти випередив мене, — визнав Рендом, їдучи праворуч від мене, — але саме таке відчуття пройняло мене, м'яко кажучи, аж до кишок. Я вірю, що саме тут і закладений фундамент нашого світу.

— Іноді чужинець може бачити речі краще, ніж той, хто є їхньою частиною, — зауважив Ґанелон.