І Дара щезла.

— Чорт забирай! — вигукнув Рендом. — Що це було?

Я лише похитав головою.

— Не знаю. Слово честі, не знаю. Та щось мені підказує, що це — найважливіша з усіх істот, які нам траплялися.

Рендом схопив мене за руку.

— Корвіне, — стривожено сказав він. — То була не порожня погроза. І тобі чудово відомо, що вона здійсненна.

Я кивнув.

— Ще б пак не знати!

— І що зараз будемо робити?

Я витягнув з піхов Ґрейсвандір і знову повернувся до дверей.

— Збирати шмотки, — сказав я. — Тепер я маю все, що стільки часу мріяв отримати, і повинен захистити це. Не можу сидіти й чекати, що з того вийде. Мушу знайти її та зупинити ще до того, як вона досягне Амбера.

— Ти знаєш, де її шукати?

Ми повернулися в тунель.

— Гадаю, вона буде там, де інший кінець Чорної дороги, — припустив я.

Пройшовши через печеру до сходів, де лежав убитий чоловік, ми почали підійматися назад, угвинчуючись у пітьму.

Я не зважав на запитальний погляд в очах конюха, коли знімав моторошний вантаж і заганяв коня в стійло, щоби про нього подбали. Перекинувши жмут кишок через плече, рушив до чорного входу палацу — плащ не міг приховати свого наповнення. Скоро пекло вимагатиме розплати.

Обійшовши плац, я рушив до стежини, що вела до південного краю палацових садів: уздовж манівця менше цікавих очей. Мене все одно помітять, однак вдасться уникнути недоладностей, неминучих на центральній дорозі, де завжди багато метушні. Чорти б його взяли.

І знову, чорти б узяли. Здавалося, що клопотів я і так маю по горло. Та як отримаєш чашу гірку, то пий її до дна. Певно, це духовний аналог складних відсотків^[51].

У дальньому кутку саду біля фонтана вешталося кілька лайдаків. А ще двоє охоронців блукали кущами край стежини. Вони помітили, що я наближаюся, перекинулися кількома словами, а тоді поглянули в інший бік. Обережні.

Я повернувся менш ніж тиждень тому. Більшість проблем досі не розв'язано. Двір Амбера повнився підозрами та неспокоєм. А тепер і це: смерть, яка ще більше ускладнить нетривке й нещасливе допрестольне панування Корвіна І — моє панування.

Настав час зробити те, що варто було впорядкувати негайно. Але від самісінького почину знайшлося так багато проблем, які потребували втручання. Не те щоб я дрімав, споглядаючи таку дійсність. Я встановив пріоритети та діяв відповідно до них. І все ж, тепер...

Перетнувши сад, я вийшов із тіні під скісні сонячні промені. Піднявся широкими крученими сходами. Охоронець виструнчився, щойно я зайшов до палацу. Рушивши до задніх сходів, я піднявся на другий поверх. Потім на третій.

Праворуч мій брат Рендом вийшов зі своїх покоїв у коридор.

— Корвіне! — вигукнув він, розглядаючи моє обличчя. — Що трапилось? Я побачив тебе з балкона і...

— Усередині, — жестом я вказав йому напрямок. — Проведемо особисту нараду. Просто зараз.

Він завагався, розглядаючи мою ношу.