Джеймс Гедлі Чейз
ВЕСЬ СВІТ У КИШЕНІ

Розділ перший

Четверо чоловіків сиділи за столом, на якому були безладно розкидані гральні карти й покерні фішки, а поміж ними манячили кілька переповнених попільничок, склянки й пляшка віскі.
У кімнаті панувала напівтемрява, лише прямо на стіл падало тьмяне зелене світло. Димова завіса під стелею розповзалася навсібіч, відступаючи в тінь. Морґан, здоровань із холодними, колючими очима й тонким ротом, виклав чотирьох королів і, відкинувшись на стільці, почав тихо барабанити по столу кінчиками пальців.
На мить запала тиша – а тоді решта гравців з обуреним бурчанням кинули на стіл свої карти.
Джипо, уроджений Джузеппе Мандіні, товстий курдупель із чорним кучерявим волоссям, ледь посрібленим на скронях, смаглявою шкірою та схожим на дзьоб носом, швиргонув свої фішки Морґану через стіл і сумно всміхнувся.
– От я і вийшов, – сказав він. – Оце так талан! Нічого кращого за дев’ятку не траплялося весь вечір.
Ед Блек перебрав охайну стопку своїх фішок, витягнув чотири й підсунув їх до Морґана. Еду, високому, білявому і дуже засмаглому, була притаманна особлива брутальна привабливість, яка подобалася жінкам, але насторожувала чоловіків. Він носив ретельно випрасуваний сірий фланелевий костюм і розмальовану вручну краватку: жовті підкови на пляшково-зеленому тлі. З усіх чотирьох Ед мав найкращий одяг.
Четвертий, наймолодший, гравець – Алекс Кітсон, якому було ледь за двадцять. То був кремезний темноволосий юнак із високими вилицями, пласким носом професійного бійця і тривожними карими очима. Він сидів у сорочці з відкритою шиєю та чорних велюрових штанях. Віддавши Морґану останні фішки, він скривився.
– Я також, – сказав Кітсон. – А мав чотири кралі. Я було подумав...
Він змовк, збагнувши, що інші двоє уважно дивляться на Морґана й зовсім не слухають його самого. Морґан саме розкладав отримані фішки в три охайні стопки. Із тонких вуст чоловіка звисала цигарка. Решта гравців прислухалися до його швидкого ритмічного дихання. Давши лад фішкам, Морґан підвів погляд. Його чорні зміїні очі ковзнули з одного обличчя на інше.
Блек нетерпляче мовив:
– Про що ти думаєш, Френку? Щось гризе тебе цілий вечір.
Морґан іще кілька секунд побарабанив кінчиками пальців по столу, а тоді різко сказав:
– Хлопці, а ви б не хотіли загребти по двісті тисяч баксів?
Усі троє заклякли. Вони знали Морґана достатньо добре, щоб не сумніватися: слів на вітер він не кидає, ще й у таких питаннях.
– Як ти сказав? – запитав Джипо, нахиляючись уперед.
– Двісті тисяч баксів кожному, – повторив Морґан, зробивши наголос на останньому слові. – Лежать собі й на нас чекають. От тільки взяти їх буде нелегко.
Блек витягнув пачку цигарок. Дістав одну й почав крутити між пальцями, замислено поглядаючи на Морґана.
– Тобто повний куш – вісімсот тисяч? – уточнив він.
– Мільйон, – відказав Морґан. – Якщо ви троє погодитеся взяти участь, то розділимо його на п’ятьох.
– П’ятьох? А хто ж п’ятий? – різко запитав Ед.
– Ми ще до цього дійдемо, – відповів Морґан, а тоді відсунув стілець і підвівся. Поставивши долоні на стіл, чоловік нахилився вперед. Його худе бліде обличчя було напружене. – Це буде велика справа. Складна. Але вона принесе мільйон баксів готівкою. Бери і клади собі грошенята в кишеню – дірки вони не пропалять. Усе десятидоларовими купюрами. Та не все так просто: працювати доведеться до сьомого поту.
– Двісті тисяч баксів? – вражено видихнув Джипо. – Та таких грошей у всьому світі немає!
Морґан усміхнувся до італійця, та хижий оскал зробив його схожим на голодного вовка.
– Великий куш, – повторив він. – З такою грошвою в кишені матимеш цілий світ!
– Дай вгадаю, Френку, – втрутився Блек. – Ідеться про фонд заробітної плати «Станції ракетних досліджень»?