Двоє хлопців сидять поруч у старому кріслі, затиснуті з обох боків широкими бильцями. Ти — той, що зліва.

Ти відчуваєш тепло іншого хлопця, а він, немов у сповільненій зйомці, переводить погляд від телевізора до тебе.

— Тобі подобається? — питає він.

Ти киваєш. Він кладе руку тобі на плече і знову відвертається до екрана.

Пізніше ви вдвох хочете випробувати те, що побачили у фільмі. Крадькома берете з кухонної шухляди велику сірникову коробку і біжите з нею в ліс.

Ти перший. Запалюєш сірник і тримаєш його між великим і вказівним пальцями, аж доки той згоряє дотла і гасне. Твої пальці обпечені, але вони й далі тримають почорнілий сірник.

Трюк удався.

Інший хлопець також намагається його виконати. Але йому не вдається. Він випускає сірник із рук.

А тоді ти прокидаєшся і згадуєш, де ти є.

Трюк полягає в тому, щоб не звертати увагу. Ні на біль, ні на будь-що інше.

Не звертати увагу — ось ключ до цього трюку, єдиного трюку в місті. Щоправда, це зовсім не місто; це — клітка біля котеджу, оточеного пагорбами, деревами і небом.

Це клітка з одним-єдиним трюком.

Рутина — це нормально.

Нормально прокидатися разом із небом і повітрям. Прокидатися в клітці і в кайданах — ну що ж, так має бути. Не можна коритися клітці. У кайданах незручно, але руки гояться швидко і легко, чого ж переймалися?

З овечими шкурами у клітці стало набагато краще. Навіть вологі, вони зберігають тепло. Брезент з північного боку також неабияк допоміг. Тепер є де сховатися від вітру й дощу. А в сонячні спекотні дні навіть є трохи затінку. Сміх та й годі! Почуття гумору також не можна втрачати.

Отож-бо, рутина полягає в тому, щоб прокидатися, коли вдосвіта починає світлішати небо. Не треба ворушити жодним м’язом, навіть очей не треба розплющувати, щоб переконатися, що вже світає; можна просто лежати і вбирати в себе світло.

Найкраща пора дня.

Довкола не дуже багато птахів, хіба що кілька, небагато. Було б добре знати всі їхні назви, але ти й так розрізняєш їх по голосах. Чайок немає, і над цим варто замислитися, і ще немає білих слідів від літаків. Вітер удосвіта зазвичай майже не відчутний, а повітря чомусь видається теплішим саме перед світанком.

Тепер можеш розплющити очі і кілька митей насолоджуватися сходом сонця, що нині намалював тонесеньку рожеву смужку поверх вузької стрічки хмар, які зачепилися за невиразні зелені пагорби. І в тебе ще є хвилина, можливо, навіть дві, для того, щоб зібратися з думками, перш ніж з’явиться вона.