Пауло Коельйо
Переможець завжди самотній
О Маріє, зачата без гріха, молися за нас,що звертаємося до Тебе.Амінь
І промовив Він учням Своїм: Через це кажу вам: Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся. Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу. Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті! Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного? Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся? Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!
Євангелія від Луки 12, 22–27
Хоч би ким ти був, ти, хто тримаєш мене в руці,
Якщо не врахуєш одного, ти нічого від мене не матимеш.
Тож остерігаю тебе, візьми до уваги,
Я не такий, як ти думаєш, я зовсім інший.
Не так просто стати моїм послідовником,
Не так легко претендувати на мою прихильність.
Дорога непевна — результат невідомий, а може, й фатальний;
Тобі доведеться відмовитись від усього — тільки я буду твоїм Богом, єдиним і незамінним,
І ти муситимеш навчатися — довго й терпляче,
Забувши про своє колишнє ставлення до життя, про його
узгодженість із життям інших.
Тому залиш мене там, де я є, зніми руку з мого плеча,
Поклади мене й іди далі своєю дорогою.
Волт Вітмен (з циклу «Листя трави»)
Присвячується Н. Д. де Піетат, яка прийшла на землю, щоб показати шлях до Подвига Доброго
Портрет
На той час, коли я закінчив писати ці сторінки, при владі ще залишаються кілька диктаторів. В одну з країн на Близькому Сході вторглися війська світової супердержави. Терористи здобувають собі дедалі більше прихильників. Християнські фундаменталісти спроможні обирати президентів. На духовний пошук претендують кілька сект, що, як вони стверджують, володіють «абсолютним знанням». Цілі міста стираються з мапи гнівом розлютованої природи. Уся влада у світі зосереджена в руках шістьох тисяч осіб, згідно з дослідженнями одного авторитетного американського інтелектуала. Існують тисячі в’язнів совісті на всіх континентах. Тортури вважаються одним із законних методів допиту. Багаті країни закривають свої кордони. Країни бідні безпорадні щось удіяти проти безпрецедентного виходу своїх громадян, що вирушають на пошуки Ельдорадо. Геноцид триває щонайменше у двох африканських країнах. Економічна система подає ознаки виснаження, великі статки починають руйнуватися. Рабська праця дітей стала постійним явищем. Сотні мільйонів людей живуть нижче від рівня абсолютної бідності. Поширення ядерної зброї видається явищем незворотним. Виникають нові хвороби. Давні не вдається взяти під контроль.Чи справді таким є портрет світу, в якому я живу?Звичайно ж, ні. Коли я вирішив сфотографувати свою епоху, то написав цю книжку.Пауло Коельйо
3.17 ранку
Пістолет «беретта», компактний і лише трохи більший за мобільний телефон, важить сімсот грамів, і з нього можна зробити десять пострілів. Компактний, легенький, він майже не відстовбурчує кишеню, в якій захований, а малий калібр має величезну перевагу; замість пройти крізь тіло, його куля застряє в кістках і трощить усе на своєму шляху.
Звичайно, шанси вижити, коли одержиш кулю з такого пістолета, також великі; відомі тисячі випадків, коли куля не зачіпала жодної важливої артерії і жертва мала час зреагувати й обеззброїти нападника. Але якщо той, хто стріляє, має певний досвід у цій справі, то він навіть може зробити вибір між смертю негайною — націлившись між очі або в серце, — і значно повільнішою — для цього треба притулити дуло пістолета до ребер під певним кутом і натиснути на спусковий гачок. Поранена в такий спосіб людина протягом певного часу не розуміє, що її рана смертельна, — вона намагається контратакувати або втекти, кличе на допомогу. Велика перевага такого вбивства полягає в тому, що жертва має досить часу, аби побачити, хто її вбив, вона потроху втрачає сили, аж поки падає на землю, майже без крові, не зовсім розуміючи, щó з нею відбувається.
Фахівці вважають цей пістолет далеким від ідеальної зброї.
«Він набагато краще підходить для жінок, аніж для шпигунів», — каже один із працівників англійської секретної служби Джеймсові Бонду в першому фільмі серії, забираючи в нього пістолет старої марки й видаючи йому нову модель. Але він і не претендує на те, щоб вважатися фахівцем, а для тієї мети, яку він перед собою поставив, кращу зброю годі знайти. Він купив свою «беретту» на чорному ринку, тож визначити її походження неможливо. У магазині пістолета п’ять куль, проте він має намір використати лише одну, накресливши на її кінчику пилочкою для нігтів літеру «Х». Позначена в такий спосіб куля розпадається на чотири фрагменти, коли влучає у щось тверде.
Але він застосує свою «беретту» лише у крайньому випадку. Існує багато інших способів погасити чийсь світ, зруйнувати якийсь усесвіт, а вона, безперечно, відразу зрозуміє його послання, як тільки буде знайдено першу жертву. Вона знатиме, що він зробив це в ім’я кохання, що він на неї не гнівається й не стане їй дорікати за те, що сталося два роки тому. Він сподівається, що півроку ретельного планування дадуть результат, але зможе в цьому переконатися лише завтра вранці. Його план передбачає зробити так, щоб фурії, античні страхіття з грецької міфології, розпростерли свої чорні крила над цим небесноосяйним краєвидом із його діамантами, ботоксом та швидкісними й украй непрактичними автомобілями, що беруть не більш як двох пасажирів. Мрії про владу, про успіх, про славу й гроші — усе це він спроможний зупинити в першу-ліпшу мить за допомогою дрібничок, які носить із собою.
Він уже міг би піднятися до своєї кімнати, бо те, на що він чекав, сталося об 11-й годині 11 хвилин, хоч він і наготувався чекати довше. Увійшов чоловік у супроводі вродливої жінки, обоє у строгих костюмах, які вдягають на врочисті гала-вечірки, влаштовувані після кожної важливої вечері, куди приходить більше людей, аніж на прем’єру будь-якого фестивального фільму.
Ігор удає, ніби не дивиться на ту жінку. Однією рукою підносить до самого обличчя французький журнал (журнал російський міг би викликати підозру), затулившись ним так, щоб вона його не побачила. Той захід обережності виявився непотрібним: вона жодного разу не глянула в його бік, виявивши неуважність, притаманну жінкам, що почуваються царицями світу. Вони приходять сюди, щоб справити враження, й уникають приділяти увагу тим, хто до такої уваги звик, бо, залежно від кількості діамантів на іншій жінці та вишуканості її вбрання, це може вкинути їх у депресію, зіпсувати їм настрій, навіяти їм почуття нижчості, хай навіть власне вбрання та аксесуари коштували їм цілого статку.
Чоловік, який прийшов із тією жінкою, добре вдягнений і з волоссям, посрібленим сивиною, веде її до бару й замовляє шампанське, без якого не годиться розпочинати цей вечір, що обіцяє багато контактів, багато гарної музики, можливість помилуватися чудовим видом на пляж та яхти, що стоять на якорі в порту.
До барменші він ставиться дуже чемно. Каже: «Дякую», бере два келихи й залишає на стійці добрі чайові.
Усі троє знають одне одного. Ігор із радістю відчуває, як адреналін починає шумувати у нього в крові. Завтра він знайде спосіб повідомити її, що він тут. Раніше чи пізніше вони неодмінно зустрінуться.
І лише Богові відомо, яким буде результат цієї зустрічі. Ігор, що належить до прихильників православної віри, дав обіцянку і склав обітницю в одній із московських церков перед мощами святої Магдалини (їх привезли до російської столиці на один тиждень, щоб вірні могли поклонитися їм). Він вистояв майже п’ять годин у черзі й коли підійшов зовсім близько, то зрозумів, що йдеться про вигадку попів. Але обітницю все ж таки склав і не ризикнув би її порушити. Він попросив святу Магдалину, щоб вона взяла його під свою опіку, щоб допомогла йому досягти мети, яку він перед собою поставив, без необхідності йти на великі жертви. І пообіцяв їй ікону в золотій оправі, яку замовить дуже відомому іконописцю, що живе в одному з новосибірських монастирів, коли для нього все закінчиться й він зможе повернутися на батьківщину.
О третій годині ранку в барі готелю «Мартінес» пахне димом від сигар і потом. І хоч Джиммі вже закінчив грати на фортепіано (той самий Джиммі, в якого на одній нозі черевик одного кольору, а на другій — іншого), а барменша видається дуже стомленою, люди, які зібралися біля бару, не хочуть розходитися. Для них важливо залишитися в холі ще бодай на годину, на всю ніч, дочекатися, поки що-небудь станеться!
Адже минули вже чотири дні від початку кінофестивалю в Канні, а досі нічого цікавого не відбулося. Люди, що сидять за різними столами, думають про одне й те саме. Про можливість зустрітися з тими, хто перебуває при владі. Вродливі жінки чекають, що з’явиться продюсер, якому вони сподобаються, і дасть їм важливу роль у своєму наступному фільмі. Актори гомонять між собою, вдаючи, ніби всі ці торжества їх мало цікавлять, але не відривають погляду від дверей.
Хтось неодмінно прийде.
Не може такого бути, щоб ніхто не прийшов. Нові кінорежисери з новими ідеями в голові, зі знятими під час навчання в університеті відеофільмами, начитавшись усіляких дисертацій на тему фотографування та фільмування подорожей, жили надією, що доля нарешті їм усміхнеться; хтось із впливових учасників свята замовить собі окремий стіл, попросить принести каву, закурить сигару і, стомившись щоразу бачити на цьому фестивалі одне й те саме, захоче поставити щось нове й незвичне.
Яка наївність!
Якби справді їм випала подібна нагода, то останнім, що хотіла б почути така впливова особа, був би «новий проект, якого досі ніхто ніколи не здійснював». Але розпач має властивість обманювати зневіреного. Люди впливові, які заходять сюди вряди-годи, обдаровують цю публіку лише побіжним поглядом і підіймаються у свої номери. Їх ніщо не турбує. Вони знають, що їм немає чого боятися. Суперклас не прощає зрад, і всі знають свої межі — вони ніколи не стануть топтатися по головах інших, попри те що розповідають легенди. З іншого боку, якщо комусь і пощастить зробити важливе або несподіване відкриття — не має значення, чи то у світі кіно, чи то у світі музики або моди, — він зробить його в процесі своєї професійної діяльності, а не в барі готелю.
Суперклас нині кохається з дівчиною, якій пощастило проникнути на фестиваль і яка на все готова. Стирає макіяж і дивиться на зморшки, думаючи, що час уже зробити собі кілька нових пластичних операцій. Перечитує в Інтернеті всі оголошення, які було зроблено протягом дня. Ковтає неодмінні снодійні пігулки і п’є чай, який обіцяє схуднення без надмірних зусиль. Складає список бажаних добавок до кави, яку йому принесуть завтра вранці в номер, і чіпляє його на зовнішню ручку дверей разом із оголошенням «Не турбувати». Заплющує очі й думає: «Сподіваюся, сон не забариться, бо завтра в мене ділове побачення, до якого лишається менш як десять годин».
Але в барі «Мартінеса» всім відомо, що впливові та багаті можновладці перебувають тут. А якщо вони тут, то шанс залишається.
Їм навіть не спадає на думку, що люди впливові й багаті розмовляють лише з людьми впливовими та багатими. Адже їм треба вряди-годи зустрічатися, випивати та їсти разом, підтримувати престиж великих фестивалей, підживляти фантазію, що світ розкоші та гламуру доступний для всіх, у кого вистачить мужності сформулювати й пропагувати певну ідею. Уникати воєн, коли вони не дають прибутку, й розпалювати ворожнечу між країнами або компаніями, коли вони відчувають, що це може принести їм більше влади та більше грошей. Прикидатися щасливими, тоді як насправді вони заручники власного успіху. Воювати далі за зростання свого багатства та впливу, хоч вони й без того вже величезні; бо пиха Суперкласу вимагає від нього змагатися із самим собою, щоб з’ясувати, хто ж перебуває на вершині вершин. В ідеальному світі люди впливові й могутні мали б тепер провадити перемовини з акторами, режисерами, модельєрами та сценаристами, що з червоними від перевтоми очима думають про те, як вони завтра повернуться до своїх помешкань, що їх винаймають у далеких містах, і для них знову розпочнеться марафон із марних прохань, пошуку зустрічей, невикористаних можливостей.
У світі реальному люди впливові й могутні тепер сидять, замкнувшись у своїх номерах, і переглядають електронну пошту та надсилають електронні листи, нарікаючи на те, що фестивалі завжди однакові, що діаманти подруги виявилися більшими та гарнішими, що яхта, куплена конкурентом, оздоблена дивовижно гарними породами дерева — й хіба можна витерпіти таке?