Джилл Ґреґорі, Карен Тінторі
КНИГА ІМЕН
Моїй чудовій родині – моєму прекрасному чоловікові Ларрі та надзвичайній доньці Речел.На згадку про моїх дорогих батьків.Завжди з любов’ю,Дж.Г.
Найголовнішому в моєму житті – моєму чудовому чоловікові Лоуренсові, моїм надійним, як скеля, синам, Стівенові та Мітчелу, і завзятій дочці Леслі, яку нам привів Мітч.К.Т
Думка написати роман народилася ще п’ятнадцять років тому. Ідею подав Джері Левіт, саме він першим розповів нам легенду про ламед-вовників.
Багато людей наставляли й підтримували нас під час написання цієї книги. Ми дуже вдячні всім: Розмарі Ахерн, рабинові Лаурену Беркуну, Жану Доннеллі, Мірні Дозі, Рут Гольдштейн, Ларі Гринбергу, Рахелі Гринберг, Шарлотті Г’юз, Лоуренсу Кацу, Мітчелу Кацу, Леслі Кацу, Стівену Кацу, Ірвіну Коппелю, докторові Патті Некфур, Клаудії Скроггінз, Рае Енн Шарфман, Хайму Сидору, Фонду «Сафед», рабинові Елімелеху Зільберберґу, рабинові доктору Шломо Совіловскі, Дженніфер Вайс, Ребеці Вайс і Маріанні Вілмен.
Ми щиро вдячні за підтримку й ентузіазм трьом особливим жінкам: нашому унікальному редактору, Ніколь Арджірс, нашим відданим агентам, Еллен Левайн і Саллі Воффорд-Джіранд.
У світі мусить бути щонайменше тридцять шість праведників, яких благословила Шекіна [1] .Рабин Аббає. Талмуд
Пролог
САККАРА, ЄГИПЕТ
7 січня 1986 року
воє чоловіків у темряві копали пісок. Єдиним джерелом світла в печері був ліхтар, що стояв поряд із рюкзаками. Ці кілька печер і могил за п’ятнадцять миль від Каїра виявилися скарбницею пам’яток давньої культури. Саккара, Місто Мертвих, упродовж трьох тисячоліть було місцем поховання царів і простих людей – археологи, мабуть, ще дуже довго не відкриють усіх його таємниць. Так само як і грабіжники.Сер Родні Дейвіс, – титул рицаря він одержав зате, що відкрив храм Ахенатон з усіма його дивовижними скарбами, – відчув знайомий мандраж. Вони вже дуже близько. Він це знав. Він уже майже торкався долонями крихкого папірусу.
Книга імен. Її частина. Чи й вона вся. Цього він не знав. Знав лише, що вона тут. Мусить бути тут.
Таке саме радісне збудження охопило його на горі Кетеф Гінном в Ізраїлі тієї ночі, коли він знайшов золотий скіпетр царя Соломона. Увінчаний великим гранатом, вирізблений зі слонової кістки, з написом гебрейською мовою, скіпетр був першою вцілілою знахідкою, яка пов’язувала біблійного царя десятого сторіччя до Р.X. з нещодавно виявленими тут фортифікаційними спорудами. Однак Книга імен затьмарила б і це, і будь-яке інше відкриття. Їй було б гарантоване місце в історії.
Він довіряв своїй інтуїції. Як та чарівна лоза, з якою шукають воду або руду, вона вела його, притягувала до безцінного скарбу. І цієї ночі, у цих пісках, якими в давнину ходили царі, сер Родні копав і копав, гнаний жагою відкриття, передчуваючи, як знайде те, чого ще не бачив ніхто від часів янголів і колісниць.
Рауль, що працював поруч, відкинув лопату вбік і взяв флягу з водою. Пив він жадібно, великими ковтками.
– Перепочинь, Рауле. Ти ж почав на годину раніше від мене.
– Це вам, сер, треба відпочити. Вони пролежали тут не одне тисячоліття. Що можуть змінити ще якісь три-чотири години?
Сер Родні зупинився й звів очі на свого товариша, який був йому вірним помічником ось уже майже дванадцять років. Скільки було Раулеві ла Дусеру, коли вони розпочали пошуки? Шістнадцять, сімнадцять? Таких невтомних робітників, як цей, сер Родні ще не зустрічав. Стриманий, гордий молодий чоловік з оливковою шкірою жителів Середземномор’я та глибоко посадженими очима – одне кольору сапфіра, інше темне, як зерна турецької кави.
– Друже, я півжиття чекав на це відкриття. Хіба в такий момент має значення якась додаткова година роботи? – Він відкинув чергову купку піску з дна печери. Якусь мить Рауль мовчки спостерігав, тоді закрутив флягу й знову взявся за лопату.
Вони працювали понад годину, тишу порушувало тільки важке дихання й глухі удари лопат по піску. Аж раптом щось дзенькнуло, і сер Родні завмер. Тоді впав навколішки і, забувши про втому, почав швидко розгрібати пісок довгими мозолистими пальцями. Рауль, схвильований, клякнув поруч.
– Рауле, ліхтар, – тихо попросив сер Родні, обхопивши руками глиняну посудину, закопану в пісок. Кілька разів легенько хитнув її і витяг на поверхню.
Рауль підніс ліхтар, і вони побачили всередині скручений папірус.
– Боже мій, це, мабуть, воно! – тремтячою рукою сер Родні витяг згорток зі схованки.
Рауль кинувся розстеляти брезент. Тоді шанобливо відступив, доки його наставник розгортав на ньому пожовклі аркуші. Обоє відразу впізнали давньогебрейське письмо й зрозуміли, що вони знайшли.
Сер Родні нахилився ближче, намагаючись розгледіти дрібнесенькі літери. Серце калатало. Під пальцями в нього була найбільша знахідка всього його життя.
– Їй-богу, Рауле, це може змінити світ.
– Атож, сер. Звичайно.
Рауль поставив ліхтар на край брезенту й, відступивши назад, непомітно сягнув рукою до кишені. Мовчки витяг скручений дріт і холоднокровно накинув його серові Родні на шию. Археолог не встиг навіть скрикнути.