Вільям Ґібсон
Джонні Мнемонік

Я поклав пістолет в сумку «Адідас» і обклав чотирма парами тенісних шкарпеток; це зовсім не мій стиль, але саме те, що мені потрібно — якщо вони думають, що ти працюєш грубо, будь технічним, якщо вони думають, що ти працюєш технічно, будь грубим. Я дуже технічний хлопака, тому вирішив робити все якнайгрубіше. В наш час, втім, треба бути супертехнічним, щоб піднятися до грубого стилю. Мені довелося виточити на токарському верстаті дві гільзи дванадцятого калібру з мідної заготовки і потім власноруч їх зарядити; мені довелося розкопати старезну мікрофішу з вказівками про виготовлення саморобних патронів; довелося сконструювати важільний прес для встановлення капсулів — все це дуже хитрі процедури. Але я знаю, ці патрони спрацюють.

Зустріч була назначена в Дромі о 23:00, однак я проїхав у Трубі три зупинки після найближчої до нього платформи й повернувся пішки. Заходи безпеки.

Я глянув на своє відображення на хромованій стінці кіоску-кав'ярні. Гострі європейські риси обличчя, їжачок темного твердого волосся. Дівчатка в перукарні «Під Бритвою» в захваті від Соні Мао, і стає все складніше втримати їх від додавання до вашої зачіски якогось стильного натяку на геройську зовнішність. Можливо, це й не введе Ральфі Фейса в оману, але принаймні дасть мені підійти ближче до його столика.

Дром — вузьке приміщення з баром з однієї сторони й столиками з іншої, переповнений звідниками, сутенерами та підпільними торгашами. Цього вечора на дверях стояли Сестри Магнетичного Собаки, і мене зовсім не втішала перспектива намагатися пробратися повз них, якщо план не спрацює. Вони були двометрового росту й худі, як хорти. Одна — чорна, інша — білошкіра, але не зважаючи на це вони були настільки однакові, наскільки це може зробити пластична хірургія. Вони вже багато років були коханцями, а також неприємними суперниками в бійці. Я ніколи не був певен, хто з них раніше був чоловіком.

Ральфі сидів за своїм звичним столиком. Винен мені купу грошей. Я зберігаю в голові сотні мегабайт інформації у режимі ідіот-всезнайка, до якої я не маю свідомого доступу. Ральфі її тут залишив, але так за нею й не повернувся. Тільки він може роздобути ці дані — за допомогою ключової фрази, яку він вигадав сам. Для початку скажу, що я не надто дешевий, але тарифи на наднормовий час в мене астрономічні. І що Ральфі був дуже недбалий.

Потім я взнав, що Ральфі Фейс хоче замовити мене найманим вбивцям. Так що я домовився з ним про зустріч в Дромі, але представився як Едвард Бекс, підпільний імпортер, недавно з Ріо й Пекіна.

Дром пахнув бізнесом, металевим ароматом нервової напруги. М’язисті хлопці, розкидані в натовпі, намагалися вразити один одного, згинаючи й розгинаючи треновані тіла й демонструючи вузькі холодні усмішки; деякі з них настільки загубилися під суперструктурою нарощених м'язів, що їх обриси вже не нагадували людські.

Вибачте. Вибачте, друзі. Це лише Едді Бекс, Прудкий Едді Бекс, імпортер, зі своєю професійною, зовсім звичайною спортивною сумкою, і, будь ласка, не звертайте уваги на цей отвір — якраз для правої руки.

Ральфі був не сам. На кріслі поруч з ним насторожено сидів вісімдесятикілограмовий світловолосий каліфорнійський бугай, живе втілення бойових мистецтв.

Швидкий Едді Бекс виявився в кріслі напроти них перш, ніж бугай встиг відірвати руки від стола.

— У тебе чорний пояс? — запитав я з ентузіазмом. Він кивнув, блакитні очі працювали в режимі автоматичного сканування моїх очей і рук. — В мене теж, — сказав я. — Приніс свій із собою, тут у сумці. — Потім я просунув руку в щілину й спустив запобіжник. Клац. — Два дванадцятих калібри зі здвоєними курками.

— Оце так пушка, — сказав Ральфі, опускаючи зупиняючи пухку долоню на синій нейлон, що обтягував міцні груди бугая. — У Джонні у сумці антикварна вогнепальна зброя. — Занадто багато для Едварда Бекса.

Мені здається, він завжди був Ральфі Щось або Інше, але нове прізвище він отримав через своє надзвичайне марнославство. Статурою подібний на переспілу грушу, він носив знамените колись обличчя Крістіана Вайта вже років двадцять — Крістіан Вайт із Арійського Реггей Бенд, Соні Мао свого покоління, безумовний чемпіон расистського року. Я ерудит тривіальних речей.

Крістіан Вайт: класичний представник поп-сцени з добре розвиненими м'язами обличчя, відточеними вилицями. Ангельський з одної точки зору, непереборно-гріховний з іншої. Але очі Ральфі жили зовсім іншим життям: вони були холодними, маленькими, чорними.

— Будь ласка, — сказав він, — давай улагодимо все як бізнесмени. — Його голос звучав гіпнотично відверто, куточки його красивого рота Крістіана Вайта завжди залишалися вологими. — Л'юїс, — сказав він, киваючи убік бугая, — просто шматок м'яса. — Л'юїс поставився до цих слів безпристрасно, як маріонетка з набору «Зроби Сам». — Але ти, Джонні, не шматок м'яса.

— А хто ж я ще, Ральфі? Відмінний шматок м'яса, повнісінький імплантованими чипами пам'яті, у яких ти зберігаєш свою брудну білизну, поки наймаєш кілерів для мене. І цьому шматку м'яса, Ральфі, здається, що ти повинен дещо пояснити.

— Все через цю нову партію товару, Джонні. — Він глибоко зітхнув. — Як брокер…

— Скупник краденого, — поправив я.

— Як брокер, я звичайно дуже ретельно підбираю свої джерела.

— Ти купуєш тільки в тих, хто краде краще. Зрозумів.

Він знову зітхнув.

— Я намагаюся, — сказав він втомлено, — не купувати в дурнів. Але на цей раз, боюся, зробив це. — Третій подих був сигналом Л'юїсу натиснути кнопку нейроблокувача, який вони закріпили під столом з моєї сторони.

Я зібрав всі сили, намагаючись зігнути вказівний палець правої руки, але здавалося, що він більше не належить мені. Я відчував метал зброї, м'яку поролонову стрічку, обмотану навколо незручної рукоятки, але руки були далекими й нерухомими, немов з холодного воску. Я сподівався, що Л'юїс справді лише шматок м'яса, досить тупим, щоб потягнутися за сумкою й зачепити мій лежачий нерухомо на курку палець, але я помилився.

— Ми дуже хвилювалися про тебе, Джонні. Дуже хвилювалися. Розумієш, те, що зберігається в тобі, - власність Якудз. Один дурень вкрав це в них, Джонні. Мертвий дурень.

Л'юїс посміхнувся.

У всім цьому був зміст, дуже неприємний зміст, немов мішки з мокрим піском, що падають на голову. Вбивство не було стилем Ральфі. Навіть Л'юїс був не в стилі Ральфі. Але він дав собі влипнути десь між Синами Неонової Хризантеми й тим, що їм належало, або, ймовірніше, чимсь таким, що належало комусь ще. Ральфі, звичайно ж, міг використати ключову фразу, щоб ввести мене в режим ідіота-всезнайки, і я видам їх дорогоцінну програму, не запам'ятавши при цьому навіть чверть тона. Для скупника краденого, як Ральфі, цього було б цілком досить. Але не для Якудз. Якудзи знають про Спрутів і не хочуть турбуватися через те, що один з них може витягти ледь помітні сліди їхньої програми з моєї голови. Я мало знаю про Спрутів, але до мене доходили чутки, і я зробив одним із принципів ніколи не повторювати їх моїм клієнтам. Ні, це точно не сподобалося б Якудзам: занадто схоже на речовий доказ. Вони б не стали тими ким є зараз залишаючи всюди за собою речові докази. Або живих свідків.

Л’юїс посміхався. Я думаю, зараз він уявляв точку, розташовану неглибоко під моїм лобом, і про те, як добратися туди, не дуже церемонячись.

— Агов, — вимовив низький жіночий голос звідкись у мене через плече, — ковбої, ви певно проводите час не надто весело.