Я відчував страшенну муку в цій людині. Фолкнер завжди дивився вниз, ніколи не підводив очей. Ми спробували втягнути його в розмову, він не брав ніякої участі. А коли нарешті підвів обличчя у відповідь на якесь моє запитання, то в очах його було стільки болю і суму, що я скрикнув.

Ми з Джуелом вертаємося з поля, йдемо стежкою один за одним. І хоч я кроків на п'ятнадцять попереду, кожен, хто дивиться в наш бік з комори для бавовни, бачить Джуелів розтріпаний потертий бриль на цілу голову вище над моїм.

Стежка, вичовгана ногами й запечена липнем на цеглу, стелеться рівненько, як стріла, поміж зелених рядків бавовнику аж до комори серед поля, там звертає й огинає її з усіх боків, а далі знов біжить навпростець полем, все так само нерівно вичовгана людськими ногами.

Комору складено з грубих колод, прокладка між якими давно вже повипадала. Прямокутна, широким односхилим дахом, вона стоїть порожньою руїною під ясним сонцем, два широких вікна в протилежних стінах виходять на стежку. Дійшовши туди, я звертаю разом із стежкою, що огинає комору. Джуел, п'ятнадцять кроків позад мене, дивиться просто вперед і одним широким скоком перемахує через вікно. Не одводячи вбік блідих очей, що мов деревинки на його дерев'яному обличчі, він чотирма сягнистими кроками перетинає приміщення, хода у нього застигло поважна, як у сигаретно-рекламного індіанця в латаному комбінезоні, живого тільки нижньою половиною тіла, і одним скоком перемахує через протилежне вікно на стежку, саме коли я показуюся з-за рогу. Ми знову один за одним, тільки тепер Джуел на п'ять кроків попереду, йдемо стежкою до підніжжя кручі.

Біля джерела стоїть Таллова підвода, припнута до огорожі, віжки обмотані круг стійки передка. На підводі два стільчики. Джуел зупиняється коло джерела, бере з вербового сучка гарбузовий коряк і п'є. Я обганяю його, йду вгору стежкою і вже чую Кешеву пилку.

Коли я виходжу на самий верх, пилка стихає. Стоячи поміж купи стружок, Кеш припасовує дошку до дошки. У просвітлинах вони жовті, як золото, як м'яке золото, а боки у них ледь хвилясті від рубанка: Кеш — добрий тесля. Він кладе на кобилицю дві дошки, приміряє їх до вже готової частини труни. Потім стає навколішки, примружено дивиться, як дошки виглядають з ребра, відкладає їх і береться за рубанок. Добрий тесля. Кращої труни Едді Бандрен годі й бажати. У ній їй буде зручно й приємно. Я йду в хату, а за мною звук рубанка: ширк ширк ширк.

Отож я заощадила яєць і вчора напекла пирогів. Пироги вийшли чудові. Ми дуже залежимо від курей. Несуться вони добре, скільки їх там лишилося після опосумів і всякого іншого звіра. Та ще й змії влітку. Змія швидше за будь-кого залізе в курник. А оскільки вони обійшлися нам набагато дорожче, ніж містер Талл — мій чоловік — думав, і оскільки я запевнила, що ці витрати ми перекриємо яйцями, то тепер мені треба більш ніж коли стерегтися, бо ж це тільки через моє наполягання ми завели їх. Ми могли б сторгувати й дешевших курей, але я пристала на пораду міс Ловінгтон — узяти їх доброї породи, бо ж і містер Талл згоден, що добра порода, скажімо, корів чи свиней, зрештою окупається. А що у нас так багато загибло курей, ми не могли дозволити собі розкоші їсти ці яйця, та й я не могла допустити, щоб містер Талл дорікав, бо ж це через мене ми їх узяли. Отож коли міс Ловінгтон сказала мені про пироги, я й подумала, що зможу їх напекти й трохи заробити, щоб покрити вартість хоч двох курей — яйця ж будуть дармові, я візьму з тих, які заощадила. А цей тиждень вони неслися так добре, що я мало що назбирала досить яєць і на продаж, як ми й хотіли, і на пироги, а ще й зібрала їх стільки, що й борошно, і цукор, і самі дрова мені дісталися майже задарма. Отож учора я напекла пирогів — я старалася якомога, і вони вийшли чудові. Та коли ми сьогодні вранці поїхали до міста, міс Ловінгтон і каже, що та пані передумала й гостей не збирає.

— Але пироги вона все одно мала б узяти,— каже Кейт.

— Може, й так, тільки навіщо вони їй тепер здалися!— відказую я.

— Вона повинна була їх узяти,— каже Кейт.— Хоча ці міські багачки можуть і передумати. А от бідні не можуть міняти своєї думки.

Проте багатство — ніщо перед лицем господа, бо він бачить аж до серця.

— Може, мені вдасться їх продати в суботу на базарі,— кажу я.— Дуже ж вони ладні вийшли.

— По два долари за пиріг ти не візьмеш,— каже Кейт.

— Але ж вони мені дістались мало не задарма,— кажу я.

Я ж заощадила яєць, і з дванадцятко їх поміняла на цукор та борошно. Пироги мені задурно обійшлися, таж і містер Талл розуміє, що заощаджені яйця були зверх тих, які ми збиралися продати,— то так, наче ці яйця ми знайшли або хтось їх нам подарував.

— То хай би взяла ці пироги, коли дала тобі слово,— каже Кейт.

Господь бачить аж до серця. І якщо його воля така, щоб люди мали різні поняття про чесність, не мені ставити під сумнів його присуд.

— Та навіщо вони їй тепер!— кажу я.

Хоча, правда, дуже ж вони ладні вийшли.

Ковдра натягнена у неї до самого підборіддя, дарма що душно,— ззовні тільки її обличчя й руки. Плечі їй підперли подушкою, голова високо, щоб вона могла дивитись у вікно, і нам кожен раз чутно, коли Кеш береться за рубанок чи пилку. Якби ми й оглухли, то з її обличчя могли б і чути, й бачити його. Обличчя її схудло, кістки під шкірою проступають білими смугами. Очі немов дві свічечки, коли вони опливають на залізні підсвічники. Та нема в них вічного й незнищенного спасіння й милосердя божого.

— А таки гарні вони вийшли,— кажу я.— Але, правда, не рівня тим, які Едді вміла пекти.— З наволочки знати, що дівчина прала її й прасувала, хоча яке там те прасування! Може, в Едді аж тепер нарешті очі відкриються, коли полежить, віддана отак на ласку й опіку чотирьох чоловіків та дівулі-вітрогонки.— Ніхто в нашій околиці не міг змагатися з Едді Бандрен, коли йшлося про всяке печиво,— кажу я.— І як тільки вона встане й знов заходиться пекти, з нашими пирогами на ринок уже можна й не потикатись.

Під ковдрою вона видається худою, мов скіпка, а що вона дихає — видно лише по тому, як поширхує матрац. І волосся у неї на щоці навіть не колихнеться, дарма що дівчина стоїть над нею, обмахує віялом. Ми бачимо, як вона, не перестаючи віяти, бере його в другу руку.

— Спить?— питає пошепки Кейт.