Урсула Познанскі
Секулум

— О Боже мій, скільки крові!

— Він помирає. Думаю, він помирає.

— Де меч?

— Лежить на сховах.

— Його не можна там залишати.

— Господи, я хочу нарешті вибратися звідси.

— Ні слова про те, то сталося, ясно?

— А що, як він... що, як...

— Я подбаю про це. Не хвилюйся.

Бастіан уже здалеку почув брязкіт мечів. Він долинав з оборонного валу, звідти, де тиснява була найбільша. Мабуть, десь там у натовпі зникла Сандра, коли він саме задивився на засушені трави. Посунув окуляри на лоба й потер очі. Цієї ночі він мав би спати, а не вчитися. А на цьому середньовічному ярмарку навіть кави ніде не було. Тільки мед^[1], пиво і фруктові соки. Ага, і не забуваймо про любовні напої. Він вишкірився. Біля прилавка з відьомськими прибамбасами Сандра тицьнула йому під носа флакон, з якого доносився різкий аромат ванілі.

— Один ковток — і ти пропав назавжди, — прошепотіла вона, дивлячись на нього збоку. А потім щезла з-перед очей, пірнувши у натовп ярмаркувальників, які сунули подивитись на показові бої.

Бастіан знову начепив окуляри на носа і спробував розгледіти серед цього тлуму світлі Сандрині кучері.

— Щось шукаєш? — повнява темноволоса дівчина перепинила йому шлях. Її довга чорна сукня виблискувала на сонці. Бастіан дав би їй років двадцять два чи двадцять три, але підведені грубими, наче колоди, рисками очі мовби додавали дівчині віку.

— Хочеш знати, що готує тобі доля й майбуття? — вона безцеремонно вхопила його руку й повернула долонею вверх.

— Ні, я хочу знати, куди поділася моя подруга, — сказав Бастіан, поки дівчина водила своїм коротким потрісканим нігтем по лініях його руки.

— Яка вона?

— На зріст приблизно така ж, як ти, струнка, вбрана в середньовічну сукню з корсетом. Червоно-брунатну таку.

— О, хвилинку... я щось бачу... у тебе дуже чітка лінія серця... а людина, яку ти шукаєш, кучерява, темно-руса, правда? Очі зелені. І... звати її Сандра.

Бастіан вражено висмикнув долоню.

— Розкажи-но, в чому тут фокус?

Дівчина глянула на нього поважно.

— Ніяких фокусів. Я знаю її. Вона трохи побула тут, а тоді пішла далі на турнірний майданчик, де саме почалися бої. Біля того невеличкого муру попереду тобі треба повернути ліворуч.

Дівчина знову взяла його руку і стала пильно розглядати. На фалангах її пальців Бастіан помітив темно-сині знаки, намальовані або витатуйовані.

— На тебе чекає щось нове, щось велике, — пробурмотіла вона. — А як не будеш обачний, воно повністю виб’є тебе з колії і поховає під собою.