Сіра пташина то зникала, то знов з’являлася в полі зору Харрі. Він тарабанив пальцями по керму. Як повільно плине час… Учора хтось по телевізору розповідав, як повільно може минати час. Зараз він саме такий. Ніби новорічної ночі перед тим, як проб’є дванадцята. Чи на електричному стільці – перед тим, як повернеться рубильник.

Він затарабанив сильніше.

їхнє авто стояло на відкритому майданчику за квитковою касою на переїзді. Елен збільшила гучність автомагнітоли. У голосі репортера бриніла благоговійна урочистість:

– Літак приземлився п’ятдесят хвилин тому, і рівно о шостій годині тридцять вісім хвилин президент зійшов на норвезьку землю. Його вітав голова комуни Євнакер. Тут, в Осло, чудова осіння погода, сприятливе норвезьке тло для цих перемовин. Давайте ще раз послухаємо, що сказав президент журналістам півгодини тому.

Це повторювали вже втретє. Харрі знов уявив собі натовп волаючих журналістів, що лізуть за загорожу. А по інший бік загорожі – людей у сірому, які не надто завдавали собі клопоту приховувати, що вони секретні агенти, у відповідь на питання тільки знизуючи плечима. Ці сканують поглядом натовп, вдесяте перевіряють, чи тримається у вусі динамік, – знов оглядають натовп – поправляють чорні окуляри – сканують натовп – на кілька секунд затримуються поглядом на фотографі з камерою, в якої надто довгий об’єктив, – сканують далі – всоте перевіряють динамік у вусі. Хтось промовляє вітання по-англійськи, тиша, потріскує мікрофон.

– First let те say I’m delighted to be here^[1]… – вчетверте сказав президент з виразною хрипкою американською вимовою.

– Я читала, один відомий американський психолог виявив у президента роздвоєння особистості, – сказала Елен.

– Роздвоєння особистості?

– Роздвоєння особистості. Як в історії з лікарем Джекіллом та містером Хайдом. Цей психолог пише, що звичайне єство президента навіть не підозрювало про те, що друге його єство, хтива тварюка, вступало в статеві зносини з усіма цими жінками. І тому Верховний суд не може судити його за те, що він брехав про це під присягою.

– Жах, – сказав на те Харрі, провівши поглядом вертоліт, що пролітав над ними.

По радіо хтось запитував по-англійськи з норвезьким акцентом:

– Пане президенте, це ваш перший візит до Норвегії за другий президентський термін. Що ви відчуваєте?

Пауза.

– Дуже приємно побувати тут знову. Але я вважаю набагато важливішим те, що тут можуть зустрітися глава держави Ізраїль та лідер палестинського народу. Це ключ до…

– Чи запам’ятався вам перший візит сюди, пане президенте?

– Звичайно. Я сподіваюся, що на сьогоднішніх перемовинах ми зможемо…

– Яке значення Осло й Норвегії для справи миру в усьому світі, пане президенте?

– Норвегія відіграла важливу роль.

Голос без норвезького акценту:

– Пане президенте, ви вважаєте, що реально досягти конкретних результатів?

Тут запис уривався, далі вів голос зі студії:

– Отже, ви чули. Президент вважає, що Норвегія відіграє вирішальну роль для… е-е-е… досягнення миру на Близькому Сході. Зараз президент вирушає до…

Харрі важко зітхнув і вимкнув радіо.

– Що відбувається з країною, Елен?