Вам варто про дещо дізнатися, перш ніж ми продовжимо: минулий тиждень був цілковитим шаленством. І це ще слабо сказано. У мене був найкращий у житті секс. Я виявила схильність до зброї. Тепер усі вважають мене за мою сестру-близнючку (бо вона загинула і я вкрала її життя). Кілька людей зникли безвісти.

Я б не сказала, що це так уже на мене не схоже; я не якась там довбана праведниця. Але до минулого тижня я не була вбивцею. Я була схожою на вас. Звісно, траплялися дрібні злочини: щось поцупити в крамниці, щось підпалити, щось украсти. Але в усьому іншому я жила так само, як ви, – наливала й пила. Працювала в рубрикованій рекламі. Мешкала у квартирі в будинку 19. Нікого не вбивала (хоча мені це спадало на думку). Я не зв’язувалася з мафією. Мене не переслідував Інтерпол. Але за кілька коротких днів багато може змінитися, і, схоже, це тепер якась оновлена я.

У мене й досі голова йде обертом. Я не знаю, з чого почати. Мабуть, починати слід із початку, але єдине, про що я можу думати, – це кінець і те, як Ніно розбив мені серце.

Це все почалося з нещасного випадку минулого тижня.

Це була не моя провина. Розумієте, майже не моя. Тож зробіть ласку, не судіть мене.

На Сицилії я опинилася через мою близнючку. Бет просто шалено жадала, щоб я приїхала. Заплатила за квитки і все таке. Вона привабила мене безкоштовним шампанським і обіцянкою сонця. Я б, звичайно, не їхала. Я краще за всіх знаю, що зависати з моєю падлючною близнючкою – справжнє катування водою (і це в найкращому випадку). Але мене щойно звільнили за перегляд порно і мої довбойоби-співмешканці викинули мене з квартири. Залишалося два шляхи: Сицилія або картонна коробка. Тож я так по-дурному повірила їй і поїхала.

Поганий план.

Коли я прибула на її віллу в Таорміні, те місце виявилося чудесним. Тобто як у тому тревел-порно від «Condé Nast»^[3]. Найкрутіше з найкрутіших місць. Сади, оздоблені мов у шістнадцятому столітті, мармурові статуї, фонтани, квіти. І басейн… Вам таке годі й уявити. Звичайно, я заздрила. А ви не заздрили б?

А ще там була дитина Бет, Ернесто. Дитя, яке вона народила від Амброджо. Ви б його тільки бачили. Він схожий на мене. Він міг би бути моїм. Мав бути моїм. «Ма-ма, – гукав він до мене. – Ма-ма-ма».

Це було вже занадто.

Очі в мене налилися кров’ю, мов у монстра.

А тоді Бет розповіла мені, навіщо вона мене запросила. Вона не просто сумувала за мною. Ха. Можна подумати. Вона попросила підмінити її, щоб вона могла вийти погуляти ввечері. Вона не хотіла, щоб Амброджо це помітив. Я зрозуміла, що коїться щось дивне. Я нізащо б на таке не погодилася, але вона підкупила мене золотими босоніжками «Прада», то що ж мені, дівчинці, залишалося? Я чекала й чекала, вдягнена як Бет, майже до півночі. Коли вона нарешті повернулася, ми страшенно посварилися.

Ми стояли біля краю басейну, і якось – я не знаю як – вона послизнулася.

Ударилася головою об кахлі й зникла під водою.

Повітряні бульбашки

і більш

нічого.

Я розумію.

Уявляю, що ви думаєте.

Я мала стрибнути у воду і врятувати її.

Але ви й гадки не маєте, як я змучилася.

Тож я дала їй померти і вкрала її життя.