Джон Ґрін
ДОСИТЬ КАТРІН

(один)

Того ранку знаменитий вундеркінд Колін Сінґлтон приймав ванну. Напередодні він закінчив середню школу і його вдев’ятнадцяте покинула дівчина на ім’я Катріна.
Колін завжди віддавав перевагу ванні; одним із його загальних життєвих принципів було ніколи не робити стоячи того, що так само легко можна зробити лежачи. Як тільки потекла гаряча вода, він заліз у ванну, сів і дивним туманним поглядом спостерігав, як рідина покриває його тіло. Вода наповзала на його схрещені ноги, які він ледь вмістив у ванні. Колін мусив визнати, що вже задовгий і завеликий для цієї ванни – він скидався на загалом дорослу людину, яка все ще вдає дитину.
Коли вода почала заливати його худий, але млявий живіт, він подумав про Архімеда. Коліну було, може, чотири роки, коли він прочитав книжку про грецького філософа, який, сидячи у ванні, усвідомив, що об’єм можна вимірювати за витиснутою водою. Зрозумівши це, Архімед начебто вигукнув: «Еврика!»[1] і голий помчав вулицями. У книжці йшлося про те, що всі важливі відкриття мали свої моменти еврики. Колін уже тоді дуже хотів зробити важливе відкриття, тому він запитав у матері, коли вона увечері повернулась додому:
– Мамуню, а в мене буде колись момент еврики?
– О, сонечко, – сказала вона, беручи сина за руку. – Що сталося?
– Я хочу момент еврики, – сказав він таким тоном, яким інша дитина вимагала б черепашок-ніндзя.
Вона притулила тильний бік долоні до Колінової щоки і усміхнулась, так наблизивши своє обличчя до його, що він відчув запах кави і макіяжу.
– Звісно, Коліне, дитинко. Звісно, в тебе буде момент еврики.
Але матері брешуть. Це входить до їхніх службових обов’язків.
Колін глибоко вдихнув і ковзнув униз, занурившись у воду з головою. «Я плачу, – подумав він, розплющивши очі та витріщаючись крізь пекучу мильну воду. Я почуваюся заплаканим, отож я напевно плачу, хоча це й неможливо сказати напевно, бо я під водою». Але він не плакав. Дивно, він почувався надто пригніченим, щоб плакати. Надто боліло. Вона забрала ту його частину, що плакала.
Колін витяг чіп зі зливу, встав, обтерся рушником і вдягнувся. Коли він вийшов із ванни, батьки сиділи удвох на його ліжку. Це завжди було недобрим знаком, коли батьки перебували в його кімнаті одночасно. З попереднього досвіду це означало:
1. Померла твоя бабуся/дідусь/тітонька-Сьюзі-яку-ти-ніколи-не-бачив-і це-шкода-але-повір-вона-була-хороша.
2. Ця дівчина, Катріна, відволікає тебе від занять.
3. Діти з’являються внаслідок акту, який пізніше зацікавить тебе, але просто зараз він тебе налякає; а ще люди іноді роблять речі, в яких задіяні частини для народження дітей, але вони тоді задіяні не для народження дітей, наприклад, цілування одне одного в інші місця, крім обличчя.
Це ніколи не означало:
4. Поки ти був у ванні, дзвонила дівчина на ім’я Катріна. Їй шкода. Вона досі тебе любить і припустилася жахливої помилки, і вона чекатиме на тебе внизу.
* * *
Але хай там як, у Коліна таки жевріла надія, що батьки зібралися в його кімнаті заради того, щоб оголосити новину четвертого типу. Загалом він був песимістом, але це чомусь не стосувалося Катрін: він завжди сподівався, що вони мають повернутися до нього. Відчуття, що він кохає її, а вона його, закипало в ньому, і Колін відчував смак адреналіну в горлі, може, це був не кінець, може, він знову відчуватиме її руку в своїй і почує, як її гучний різкий голос падає до шепоту, щоб сказати «я-тебе-кохаю» дуже швидко й тихо, як вона завжди говорила. Вона промовляла «я тебе кохаю» так, наче відкривала таємницю, величезну таємницю.
Батько підвівся і ступив до нього.
– Катріна дзвонила мені на мобільний, – сказав він. – Вона непокоїться за тебе.
Колін відчув його руку в себе на плечі, тоді вони потяглися назустріч і обнялися.
– Ми дуже хвилюємося, – сказала мати. Це була маленька жінка з кучерявим каштановим волоссям з єдиним білим пасмом попереду. – І ми приголомшені, – додала вона. – Що сталося?
– Я не знаю, – відповів Колін глухо в батькове плече. – Вона просто… просто з неї досить. Вона втомилася. Так вона сказала.
Тоді встала матінка, і було багато обіймів, руки скрізь, і матуся плакала. Колін звільнився від обіймів і сів на ліжко. Йому конче треба було, щоб вони пішли з кімнати негайно, він відчував, що вибухне, якщо вони не підуть. Буквально. Тельбухи по стінах; його геніальний мозок вивернутий на покривалі.
– Що ж, на певному етапі нам треба сісти і оцінити всі варіанти, – сказав батько. Батько був дока в оцінюванні. – Ми, звісно, сподіваємося на краще, та схоже, цього літа ти матимеш трохи вільного часу. Може, літній курс у Північно-західному університеті?
– Мені конче треба побути самому, тільки сьогодні, – відповів Колін, намагаючись випромінювати відчуття спокою, щоб вони вийшли і він не вибухнув. – Чи не могли б ми сісти й оцінити все завтра?