Відверто про Клавдію

Книга не сподобалася, хоча "П'ята Саллі", "Біллі Мілліган" шикарні.Клавдія прийшла до автора, щоб він написав про неї книгу. У результаті вона не розповідає всієї правди, а автор бігає скрізь і дізнається правду, хоча Клавдія заперечує багато,бреше і поводиться, як дурочка.

Після прочитання залишилося якесь двояке відчуття. Начебто історія закінчилася, але тебе наче обдурили.
За словами автора, це документальна історія. Можливо, саме це надало книзі ведмежу послугу. Немає нормального розвитку, ні кульмінації, ні закінчення. Історія смикана, її незручно читати, незручно розуміти. Останню третину книги я вже "добивав" без особливого інтересу. Водночас у книзі досить цікава зав'язка, яка начебто натякає на психологічний детектив, але в результаті ми отримуємо книгу-інтерв'ю. Прикро.
Тема брехні та психічної неврівноваженості порушена тут досить цікаво, але все одно історія вийшла досить посередньою. Хоча я чомусь впевнений, що якщо зробити на неї екранізацію, то результат вийде більш ніж добрим.
Я щиро люблю творчість Кіза, але не цю книгу.
"Клавдія" вийшла ніякою.

Романи Кіза це саме той випадок, коли можна читати книги знову і знову на одну й ту саму тему. За умови, що ви любите психологічні трилери, звичайно.
«Викриття Клаудії» прийшло до мене випадково, але прізвище автора на обкладинці так і манило, обіцяючи нехай і не революційну в сенсі літератури, але захоплюючу пригоду в лабіринті людських пристрастей, якщо завгодно.
Взимку 1978 року Клаудія Яско прийшла з повинною в поліцію. Вона щиро зізналася у подвійному вбивстві, розповівши деталі, які міг знати лише той, хто побував на місці злочину. Її, зрозуміло, заарештували - бо копи на той момент уже цілий місяць билися над розслідуванням і не зрушили ні на дюйм. Але через деякий час Яско відпустили, знявши всі звинувачення. Тому що вона певним чином переконала себе, що грала в цій трагедії головну роль.
Кіз пішов тим же шляхом, що і з Біллі Мілліганом, щасливим володарем множинних розумів. Письменник вивчив Клаудію, ретельно дослідив її історію та розповів про все, що йому вдалося впізнати. У властивій йому сухій публіцистській манері.
Роман досить динамічний, умовно поділений на дві частини. У першій Яско здається поліції, у другій робить фактично те саме з письменником. Вона приходить до Кіза для того, щоб він написав про неї історію, намагаючись розібратися, що відбувається в голові у жінки, яка плутає реальність з фантазією і проживає вигаданий сценарій як історію власного життя.
Словом, якщо ви любите напружену психологічну прозу, але без спекуляцій на базових страхах та емоціях, вам сюди.