П'ята Саллі

«П'ята Саллі» — досить середній роман Кіза в якому він робить першу спробу описати психічний розлад множини особистості.
Головна героїня у віці 29 років вирішує нарешті розібратися із жорсткими провалами у пам'яті та звертається до фахівця. Ну що ж, краще пізно, ніж ніколи, багато хто скаже, і, за підсумками всієї цієї історії, можна з цим твердженням погодитися — весь сюжет побудований навколо магії чудового одужання і знаходження себе.
По-перше, випадок виявився рідкісним, але не зовсім занедбаним. У дівчині уживаються ще чотири особистості, що з'явилися на різних етапах її важкого дитинства, але вся система стабільна: кожна з них, як правило, виходить на сцену лише за певних обставин, а нові багато років і зовсім не з'являлися, хоча провокаційних ситуацій було достатньо.
По-друге, вірний діагноз було поставлено майже миттєво. Автор вводить лише одного персонажа з недовірою і ворожістю, що віднісся до дивної пацієнтки. В іншому, навіть далекі від медицини люди ніби одразу просікають, у чому суть проблеми. Вони вірять і всіляко намагаються її підтримати (!!), хоча деякі при цьому сподіваються отримати свою вигоду (так завжди буває, але її оточення відрізнялося терпінням до її поведінки).

По-третє, роль чудо-лікаря, звісно! Це людина зі своїми психологічними проблемами, які фактично не дають їй здійснювати нормальну трудову діяльність. Сила волі викликає серйозні сумніви, що призводить до припущення низки грубих етичних помилок, які могли б обернутися в катастрофу. Проте методи — просто казка. Я жартую, звичайно.
Кожна особистість таких пацієнтів живе самостійно. Питання злиття = питання про життя та смерть. Всі розмови з психіатром відбуваються в такому ключі:
— Але ж я зникну?
— Так, Ви розчинитеся у свідомості Саллі.
— Але ж вона ніхто, сіра миша, а я набагато краще...
— Ну і що, так треба, тож подумайте кілька днів, мені треба, щоб ви погодилися.
Ось і все, власне. Жодної справжньої внутрішньої боротьби, в процесі лікування героїня майже не брала участі, вся робота ніби йшла повз неї, лікар запросто вмовляв її альтерів об'єднуватися, не маючи при цьому відповідного досвіду.
Мені пощастило, на моє сприйняття не впливала написана пізніше "Таємнича історія Біллі Міллігана". Цей роман хоч і поганий, але захоплюючий. Цікаво дізнатися, як розвиватиметься ситуація, шокуючі сюрпризи є, але загалом усе досить спокійно. Якщо про Біллі Міллігана Ви вже читали або Вам не подобаються сцени, за які книгам зазвичай присуджується обмеження 18+ (тут вони є об'єктом особливої уваги письменника), то можете впевнено викреслювати твір зі своїх списків: від цього нічого не втратите.

Ця історія про жінку з нещасливим дитинством. Щоб легше було переносити труднощі, вона, ще в ранньому віці, вигадувала вигаданих друзів, дала їм імена, спілкувалася з ними... Поступово ці друзі стали чотирма різними особами, які заважали їй жити, пожирають час свого «носія». Ім'я цієї жінки – Саллі. І коли їй виповнилося 29 років, вона вперше вирішила звернутися за допомогою, щоб стати цільною особистістю і знайти себе.
Мене ця книга привабила діагнозом та цікавим розвитком сюжету. Я із завмиранням серця стежила за зміною альтерів Саллі, за їхніми чудесами та розмовами. На диво, на що може піти наш мозок, скільки невідомого він у собі таїть.
Головній героїні пощастило знайти хорошого лікаря, який зацікавився нею як пацієнткою. Роджер Еш побачив у Саллі привабливу жінку і дуже захотів допомогти. Звичайно, не до кінця досліджений діагноз теж манив фахівця, тож просту душевну доброту йому приписувати не буду. У психіатра була цілком професійна мета, з якою він непогано впорався, та ще й собі допоміг.
Не скажу, що ця книга - жіночий роман, тому що про кохання тут дуже мало. Фінал відкритий, віддається повністю на волю читача. Мені особисто чоловічі персонажі не сподобалися. Погано розкриті герої, Ентоні та Тодд з якимись фантазіями. Тут жінка хвора, а їх це заводить, бігають навколо неї, як собаки. Тупізм. Чоловік Саллі – це взагалі окрема історія...
Загалом весь сюжет якийсь хворий. І дитинство головної героїні, чого там її родичі не витворяли. І заміжжя щасливим теж не назвеш. І дітей народила, стежити за ними не може, плюс їм, для купи, ще й втовкмачують у голову всякі жахи. Жерсть, коротше. Але автор пише дуже цікаво, інтригуюче, прочитала книгу на одному диханні, тож бал не знижую.

Дуже сподобалось! Все так, як я й хотіла. Ще прочитавши Біллі Міллігана, я подумала, це все чудово, в концепції реалізму, а що якщо відійти від реальності і розгорнуться художньо? І ось саме у «П'ятій Саллі» Кіз так і вчинив. З одного боку, в цьому є свої недоліки, зазвичай я лаю, коли реалізм розмивається для сюжету, але саме тут хотілося це припущення. По-друге, це робить сюжет дуже очевидним, відразу зрозуміло, куди все піде і чим скінчиться, але саме цього разу мені саме цього й хотілося, так що очевидний сюжет приніс задоволення. Мені сподобалися всі п'ять облич, доінтернетова епоха, книжкові для мене реалії та звичаї. Я ніби повернулася до маленького містечка, в якому давно не була.

"Більшість людей, подібно до діамантів, мають грані. У кожній грані відображається світло. Я - інша. Я - як гладка перлина, одна з п'яти підвісок у кольє."
Читач я на цю тему більш-менш підготовлений, читала "Історію Біллі Міллігана", читала "Сівіллу" Шрайбер, та й парочку статей в інтернеті на цю тему. Розумію вже, як виглядає це явище – розщеплена особистість, Шалтай-Болтай, мультяшка. Розумію і звідки коріння росте. Приблизно уявляю терапію при такому захворюванні.

Що ж мене так захопило тут? Цю історію Кіз написав незадовго до "Таємничої історії Біллі Міллігана". Історія про Саллі повністю вигадана, персонаж придуманий, і книга стала більш мистецькою. За всієї моєї любові до "Біллі Міллігану", ця книга як вихор захопила мене і віднесла в Смарагдове місто. Образ Саллі дуже жіночний, навіть дивно, як чоловіки так вміють видавати жіноче, коли абсолютно забуваєш, що книга написана чоловіком. Явище описується напрочуд цікаве і страшне. Це просто чорна магія якась, коли людина поступово розщеплюється у відповідь, на якісь стреси, найчастіше з дитинства, а потім процес її збирання схожий уже на білу магію. Треба змусити людину повірити, прийняти, як факт те, що відбувається, а потім ще домовитися з кожною особистістю окремо, адже їм належить якоюсь мірою пожертвувати собою, щоб возз'єднатися з Саллі, вони бояться, вони не хочуть зникнути, і їм невідомо, що вони не зникнуть. Навіть Гніву знайдеться місце в людині, просто він буде приборканим і контрольованим.
Для мене це роман не просто про психологічний феномен, хворобу, для мене це розповідь взагалі про людину, про її багатогранність. Особа не може бути багатогранною, якщо вона - просто інтелектуал, або просто - чуттєвий суб'єкт, або просто доброзичливість, або просто гнів. Особистість це все разом, тільки в такому випадку світ грає всіма фарбами.
Саллі збирали, як розбите на п'ять шматків дзеркало. Звичайно, все це дуже тендітно, і все це може знову розвалитися і розбитися на ще більшу кількість уламків. Але то вже інша історія. Саллі зібрали, вистачить у її нової багатогранної особистості сил, зглянеться над нею мир і доля і перестане посилати жорстокі випробування, можливо Саллі і впорається.
Взагалі, я так розумію, ніхто не застрахований, просто когось минула чаша ця - ненормальний дід, вітчим, чоловік... Саллі мала від чого розпастися на шматочки. Таким чином спрацьовує інстинкт самозбереження, людина захищає себе, захищається, забуває, тому що не хоче пам'ятати, тому що не може винести, виходить на світ заміна і виносить все це за ту особу, що не може. Але постійно так продовжуватися не може. Ти прокидаєшся в невідомому місці і зовсім не пам'ятаєш, звідки на тобі ця сукня і чому від тебе жахаються люди. Що ти наробила? Ти нічого не пам'ятаєш. День-два, місяць ти з цим живеш, а потім або знищуєш себе або йдеш до психіатра, варіантів немає, сама ти не впораєшся, сама ти з ними не домовишся, не витягнеш з підсвідомості, не згадаєш кожну причину народження нової особи в собі, тому що стоїть блокада, яка покликана захистити тебе, але водночас і розщепити. Ти просто в це навіть не повіриш.
Мозок людина дивовижний, він сам себе захищає, щось із собою творить, потім доводиться робити практично ментальну операцію на мозку, не торкаючись нічим, тільки думкою. Скажіть, чи не чаклунство це? Справжнє диво!
Роман дуже живий, будуть закоханості, будуть сльози, будуть танці до упаду, стрибки на іподромі, робота в ресторані, розбиті дзеркала та надія... відчайдушна надія на повноцінне життя. Допоможи Бог таким людям! Книга дуже художня, хай вигадана історія, за те я і люблю художню більше, ніж наук-поп літературу. Тим більше, що такі випадки бувають насправді, саме явище не вигадане.