Керрі

З цієї книги розпочалося моє знайомство з Кінгом. Великий плюс роману "Керрі": дуже добре розкрита душевна організація зацькованої дівчинки-підлітка, яка не знаходить співчуття і любові ні в кому з оточуючих, навіть власна мати сповнена ненависті до неї. Психологія матері настільки ж цікава, а, можливо, і більш цінна в оповіданні: що коїться в душі у релігійного фанатика, що втрачає за суворим дотриманням якихось незрозумілих заповідей будь-який людський образ, розрив між реальним життям і тим, що коїться у неї в голові, ненависть "до гріха", не щадить навіть близьких, витончений садизм до себе і оточуючих, гординя від свідомості свого високого призначення - бути єдиним світлом у темряві грішних душ, які засмагають на пляжі і дивляться MTV - і жорстоке самознищення у пошуках нової грані гріха в собі. Ну і містика, звичайно, але тут вона є фоном для справжньої драми, що мені імпонує.

Керрі - нещаслива молода дівчина, ображена гнилим шкільним товариством. Постійна самотність – найкраща подруга. Ніхто не міг (не хотів!) з нею дружити. Ровесники сміялися і принижували, мати - фанатичка ненавиділа і зневажала своє чадо... Але вони, всі вони, не знали якими унікальними здібностями володіла Керрі. І вся міць, увесь гнів обрушився на кривдників після ганьби, яку зазнала вона на важливому для неї вечорі – Весняному балу. Чи варто засуджувати головну героїню за наслідки? Мені здається, кожен читач має це вирішити собі сам.

Дії в книзі описуються від імені головної героїні, дівчинки Керрі, у якої не налагодилося життя з дитинства, і надалі це мало свої наслідки. Так як у цій книзі ми відчуваємо весь біль, співчуття, ненависть, радість і любов, що миготіли, я відразу можу сказати, що книга не дарма була відзначена екранізацією. Навіть не віруючі люди більш людяні, ніж ті, хто прийняв віру до глибини серця, і ті, що не бачать нічого, що творять.

Тієї ночі, коли я закінчила читання цієї книги, я була вражена до глибини душі і дуже погано спала. Мені снилася Керрі.
Керрі – проста дівчинка, не красуня, не відмінниця. Вона забита матір'ю релігійною фанатичкою, однолітками та жахливими обставинами, які випали на її долю. Життя повернулося до дівчини ... кхм ... спиною і все її існування було схоже на пекло: глузування, приниження, приниження, приниження. Зрозуміло, що все це мало знайти вихід. Людина не може терпіти це все своє життя. Вона б або скоїла самогубство, або... у неї просто з'явилися "суперздатності" про які так часто мріють школярі. Це рідкісний дар – телекінез. І навіть найзаляканіша і нешкідлива дитина дасть здачі, якщо над нею так знущатимуться.
"Керрі" - це одна з найжорстокіших книг Кінга, на мій погляд, найбрудніша і найрізкіша: менструальна кров, лайно, людська гнилизна, але, водночас, це один із найправдивіших і найчесніших його творів. Такий собі соціальний хорор, витончено загорнутий у психологію і вимазаний у відходах життєдіяльності. Варто читати, якщо ще не читали Кінга, варто читати, якщо на справжні документальні історії про підліткові розправи немає сил. Та й просто варто читати.
Підлітки завжди жорстокі, вони самостверджуються за рахунок слабких, у них постійно кипить коктейль із тестостерону та віри у власну безкарність. Я хотіла б, щоб кожен батько дав прочитати цю книгу своїй дитині-підлітку. І не треба звинувачувати мене в божевіллі. Нехай вас не бентежить те, що на сторінках повно сцен сексуального характеру. Ви думаєте, ваші діти не знають що таке секс? Вони можуть вам про це розповісти більше, ніж ви колись чули. Це вони тільки при вас милі і пухнасті. У колі своїх однолітків вони суттєво змінюються! Вони стають жорстокими та нещадними. Не треба їх за це лаяти. Це їхній досвід, багаж знань напрацьований шляхом помилок. Просто дайте їм цю книгу і вона покаже їм, що жорстокості немає виправдання, що вони не мають права судити інших і все у житті повертається бумерангом. І заради Бога, не треба вважати, що ця книга підірве дитячу психіку! Це життя, адже ви не в скляній банці своїх дітей ростите.
Кінга називають Майстром Жахів. Але він насамперед знавець людських душ. Іноді в його книгах немає ні примар, ні перевертнів, проте кров у жилах холоне. Це кошмари повсякденного життя, соціальної дійсності. Він пише про ті страхи, які заховані у глибині нашої підсвідомості. Грубо витягує їх назовні та змушує осмислити їх.
Не розкриватиму всі тонкощі та принади сюжету, скажу лише що мене на протязі всього прочитання обіймав липкий піт, а по шкірі бігали стада мурашок, при спробі хоч на мить уявити, що таке запросто може співіснувати в одному з тобою світі: підліткова жорстокість, релігія межі фанатизму, ненависть, породжена приниженням. І якщо озирнутися навколо, ми непомітно зможемо побачити колегу, однокурсника, сусіда, який потребує доброго слова або руки допомоги. Не можна забувати, що дурна поведінка може призвести до великої ненависті, здатної зруйнувати світ.
У сумному світі ми живемо, як не крути. У сумному та безглуздому.

Керрі Стівена Кінга я вибрав, паралельно читаючи його Як писати книги. «Керрі» його перша видана книга, і звичайно мені стало цікаво побачити наживо, про що він говорить. Я прочитав її швидко. Враження досить змішані, але загалом хороші. Як людині, що цікавиться літературою, було цікаво, як загалом молодий Кінг описував і оповідає. Це цікаво. Лаконічна розповідь із досить опрацьованими персонажами робить їх живими, особливими, ще раз-справжніми. Особисто я відчував багато співпереживання темі дитячого насильства і цькування, якого в книзі багато, дуже. Що ж, може, я потрапляв під загальний вплив думок героїв книги, тим більше заслуги автору. Почуття вийшли об'ємними.
Сам сюжет же, досить не хитромудрий, але мені сподобалося!